Доброго дня.

Сьогодні 22 вересня 2025 року.

Запрошую на урок географії учнів 6-7 класів та на урок ЗБД учнів 7 класів.

Географія 6 клас.

Тема: Які є способи зображення Землі.

Пропоную переглянути:

Види зображення земної поверхні.

РИСУНОК –дає загальне уявлення про місцевість, але не має точності.

 

 

ФОТОГРАФІЯ – точніше зображує місцевість, ніж рисунок, передає особливості місцевості, але добре видно предмети, що розміщені на передньому плані.

 

 

АЕРОФОТОЗНІМОК – зображує ділянки поверхні зверху, охоплює значні за розміром території, однак не дає інформації про призначення та назви географічних об'єктів.

 

План місцевості – зображує невеликі ділянки місцевості, має високу точність та містить характеристики географічних об’єктів.

 

 При створенні планів місцевості коритуються умовними знаками.

 

 

Обов'язково використовують масштаб.

Масштаб – це число, що показує у скільки разів зменшені відстані на місцевості.

 

Географічна карта- зменшене зображення різних за розмірами ділянок земної поверхні, складають з урахуванням кулястості Землі, подані характеристики об’єктів.

 

 

ГЛОБУС- найточніше передає вигляд нашої планети, але не відображає дрібні об’єкти.

Найдавніший глобус, що дійшов до нашого часу  створив Мартін Бехайм у 1492 році.

 

 

 

Карти створюють картографи.

Картографія – це наука, яка займається вивченням, розробкою та створенням карт.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Вивчити параграф 7 та мою для вас підбірку.

2. Зобразити план шкільного подвір'я, використвши умовні знаки.

3. Дайте письмову відповідь на наступні запитання:

 1. Зменшене і узагальненен зображення великої ділянки на площині називається…

2. Кут іж напрямом на північ і будь який предмет називається…

3. Творець найстарішого глобусу Землі …

4. У дрібному масштабі створюються…

5. Більш детальну і точну інформацію про розташування та обриси об'єктів можна дізнатися із…

6. У якому масштабі створюються географічні карти?

7. Більш загальну інформацію про розташування географічних об'єктів дізнаємося із …

8. Якими методами користуюються при створенні географічної карти?

9. Найточніше передає вигляд нашої планети…

10. Масштаб –це…

 4.  Користуючись атласом та матеріалами підручника заповніть таблицю.

Основні способи земної поверхні	Переваги	Недоліки
План
Географічна карта
Глобус

 

 Географія 7 клас.

Тема: Вимірювання відстаней на карті.

Пропоную переглянути:

1. Способи вимірювання відстаней на картах світу та материків

У 6 класі ви вже вимірювали відстані на глобусі та картах.

Найчастіше використовують спосіб з використанням різних видів масштабів. Серед видів масштабів іменований є найпростішим і найзручнішим, бо вказує, скільки кілометрів в одному сантиметрі. Найчастіше в географічному атласі для 7 класу зустрічаються такі масштаби: в 1 см 1200 км, в 1 см 850 км, в 1 см 350 км.

На картах світу та материків вимірювання ниткою чи смужкою паперу, зазвичай, проводять для визначення довжини лінійних об’єктів, наприклад довжини річки.

Циркуль-вимірювач на картах дрібних масштабів майже не використовують. Цей інструмент вимагає використання лінійного масштабу, який, проте, є не на всіх картах.

Спосіб вимірювання відстаней за лініями градусної сітки найбільш зручний та простий. Його ви будете часто використовувати, працюючи з картами світу та материків. Для застосування цього способу варто пригадати, що довжина одного градуса меридіана становить приблизно 111 кілометрів. Довжина ж одного градуса паралелей є різною для кожної з них, її величину можна прочитати на краю карти біля паралелей.

2. Спотворення відстаней на різних картах

Вимірювання відстаней на глобусі дозволяє отримати достовірні їх величини. Кулясте зображення земної поверхні на площину (аркуш паперу) неможливо перенести без спотворень. Порівнюючи градусну сітку глобуса та карти світу, легко помітити відмінності в зображенні паралелей та меридіанів.

Як ви вже знаєте, всі меридіани мають однакову довжину в кілометрах і градусах (20 000 км та 180°). На карті світу вони не є півколами, а дугами різної форми, проте у градусах їх довжина незмінна. У паралелей на карті світу довжина дуги у градусах така ж, як і в колах на глобусі (360°). Через це на картах світу краще вимірювати відстані способом з використанням градусної сітки.

Спосіб з використанням масштабу доцільно застосовувати на картах більших масштабів. Відстані на картах світу можна виміряти з меншою точністю, ніж на картах материків.

Усі картографічні онлайн-сервіси мають інструмент «Лінійка». З його допомогою можна швидко виміряти відстані.

У сервісі Google Earth відстані вимірюють між двома точками. Можна виміряти довжину шляху чи кола будь-якого радіуса та інше.

Відстані на картах світу та материків найкраще вимірювати за допомогою градусної сітки та масштабу.

Кулясте зображення земної поверхні на площину (аркуш паперу) неможливо перенести без спотворень.

На картах світу точність вимірювання є меншою, ніж на картах материків.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте п .7 підручника та мою для вас підбірку.

2. Дайте письмову відповідь на настіпні запитання:

• 1. Пригадайте, як можна визначити протяжність у градусах і кілометрах дуги меридіана та екватора за картою.
• 2. Визначте на карті світу відстані між точками, що лежать на одному меридіані, на одній паралелі, у градусах і кілометрах. Точки виберіть самостійно.

• 3. Скористайтесь масштабом карти і виміряйте довжину екватора в кілометрах. Визначте довжину екватора у градусах і помножте її на довжину одного градуса (111 км). Порівняйте отримані величини.
• 4. Використовуючи фізичну карту Африки, виміряйте довжину екватора між 0° та 10° меридіанами в кілометрах, скориставшись її масштабом. Визначте цю ж довжину у градусах і помножте її на довжину одного градуса (111 км). Порівняйте отримані величини.
• 5. На основі отриманих даних зробіть висновок про точність вимірювань на картах різних масштабів.

ЗБД 7 клас

Тема: Безпека надворі.

— Найзручніше місце для гри в місті — це дитячий ігровий або спортивний майданчик у дворі біля вашого дому. Найчастіше ви перебуваєте там не одні.

Поряд із вами — діти з вашого будинку або будинків поблизу, а також дорослі — батьки чи бабусі, дідусі.

На дитячому ігровому майданчику є гойдалки, каруселі, гірки тощо. Біля них будьте особливо обережними, щоб не вдаритися, коли інші гойдаються.

Катайтеся по черзі, не сваріться.

На спортивному майданчику можна пограти в рухливі ігри, футбол, бадмінтон. Майданчики розташовують на відстані від вулиць і доріг, серед зелених насаджень, часто їх огороджують невеличкими парканами.

У селі грайтеся на своєму подвір’ї і там, де дозволяють батьки.

Обирайте безпечні місця для ігор та прогулянок.

Під час прогулянки ви можете зустріти незнайомих людей, іноді — небезпечних. Як поводитися з ними, ви вже знаєте. Однак пам’ятайте: небезпечними можуть бути не тільки чоловіки, але й жінки, дідусі, бабусі, хлопці та дівчата. Щоб здобути вашу довіру, дорослі можуть використовувати ваших однолітків. Незнайомці можуть пропонувати будь-що, щоб дізнатися, де у вас удома лежать гроші, коштовності. Не розпочинайте розмови із ними. У жодному разі нікому не називайте свою адресу, номер телефону, нічого не розказуйте про сім’ю. Обов’язково повідомте батьків або вчителя, якщо до вас з певним проханням зверталися незнайомці.

Допоможуть уникнути небезпеки ще й такі поради:

·     Без дозволу батьків не відходь далеко від дому.

·     Не гуляй дотемна, у безлюдних місцях.

·     Уникай хуліганів, підозрілих компаній, п’яниць.

·     Не бався на дорозі, де їздять машини.

·     Не грайся і не ховайся в під’їздах, підвалах, на горищах, даху, будівельних майданчиках, у покинутих будівлях, а також біля звалищ і смітників.

Запам’ятайте! Обирайте безпечні місця для ігор та розваг.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал п. 4 та мою для вас підбірку.

2. Дайте письмову відповідь на наступні питання:

— Які речі берете з собою на прогулянку?

— Поміркуйте, де біля вашого будинку безпечно гуляти, а де — небезпечно.

— Які місця для ігор і розваг ви не обираєте на вулиці? Чому?

— Чи є біля ліцею  небезпечні місця для ігор.

— Якщо ви потрапили у біду, до кого будете звертатися по допомогу?

— Яку машину називають велосипедом?

— Які дорожні знаки для велосипедистів ви знаєте?

— Які деталі велосипеда обов’язково потрібно перевірити перед поїздкою?

— Назвіть предмети екіпіровки велосипедиста.

— У якому віці водій велосипеда має право рухатися по дорозі?

— Які ще правила для велосипедистів ви знаєте?

                                                                                                                            

 Доброго дня.

Сьогодні 19 вересня 2025 року.

Запрошую на урок географії учнів 8,9,10 класів.

Географія 8 клас

Тема: Як зображається територія України в картографічних творах. Практична робота 3, дослідження 2.

Пропоную переглянути:

Поява перших картографічних зображень території сучасної України. 

Як ви вже знаєте, територія сучасної України завжди цікавила дослідників минулого. Не лише описи, а й зображення цих земель трапляються на давньогрецьких і давньоримських картах. У творах таких античних учених, мандрівників, географів, як Анаксимандр, Геродот, Ератосфен, є багато важливої інформації про морське узбережжя України.

Згадки про наш край можна знайти у творах візантійських, арабських географів і мандрівників, а також у давньогрецьких морських путівниках - периплах.

За часів Київської Русі картографічну інформацію про землі нинішньої України надавали у своїх працях арабський географ Аль-Ідрісі, іспанський монах Беатус. Також вона є на портоланах Чорного моря, картах Птолемея та Касторіуса.

• Терени України на арабських картах та картах-портоланах.

 В епоху середньовіччя картографічна наука почала занепадати. Було відхилено античну гіпотезу про те, що Земля куляста. У Європі карти створювали в монастирях учені-богослови, переважно це були ілюстрації до релігійних книг. Тому культуру стародавніх єгиптян, греків і римлян наслідували араби. Вони удосконалили методи визначення широти та оптичні астрономічно-геодезичні прилади, які використовувалися в картографічній науці. Це, та результати спостережень арабів за зірками, дало змогу підвищити точність карт.

У X ст. був створений комплект з 21 карти із зображенням мусульманського світу. У 1154 р. відомий арабський мандрівник та географ Аль-Ідрісі створив детальну карту тогочасного світу, на якій південь зображено зверху (див. QR-код).

В епоху раннього Відродження новий поштовх для розвитку отримали культура, ремесла, з’являлися багаті торговельні міста. Зростала кількість морських перевезень. У цих умовах постала нагальна потреба в географічних картах, які б передавали точну інформацію про рельєф і гідрографічну сітку суходолу, берегову лінію та особливості шельфової зони, морські й океанічні простори. У Європі широкого вжитку набувають морські навігаційні карти - портолани, які виникли в XIII ст. Точність цих морських карт, що з’явилися через тисячу років після античної епохи, феноменальна в порівнянні з будь-якими їхніми іншими давніми й середньовічними попередниками. Очевидно, такий потужний якісний стрибок став можливий завдяки застосуванню магнітного компаса й астролябії, що дозволили точно визначати координати та напрямки. На них не використовувалася географічна сітка й проекції. Характерною їхньою ознакою була компасна сітка у вигляді перехрещених прямих ліній, що виходили з певних точок карти за компасними румбами. На портоланах докладно зображувалася берегова лінія і порти (див. QR-код).

ВАША ДУМКА

Чому портолани у свій час були надзвичайно дорогі й високо цінувалися?

Саме в епоху Відродження з’являється термін «карта». Він походить від латинського «charta» (аркуш, папір), що походить від грецького слова χάρτης (хартес - папір з папірусу).

• Картографування території України за Нового та Новітнього часу. Одним з перших картографічних зображень, яке охоплювало територію південних і східних від Дніпра регіонів, була карта відомого італійського картографа Баттісти Агнезе, створена 1548 р. Територія сучасної України також відображалася на поширених у Московській державі в XVI-XVII ст. схематичних рукописних картах. Українські землі зображено на 15-аркушевій карті Європи Герарда Меркатора в масштабі приблизно 1:3 600 000 (1572 р.), а також на картах атласу Меркатора (1595 р.).

Значною подією в розвитку картографування українських земель було створення в XVII ст. карт, виконаних на основі інструментальних зйомок та топографічних вимірів. У 1613 р. польським друкарем, художником та гравером Томашем Маковським створено чотириаркушну карту Великого князівства Литовського (див. QR-код).

Як ви вже знаєте, першими картами української території та окремих її частин були карти, складені інженером і картографом Гійомом де Бопланом. Перелік картографічних творів Боплана, присвячених Україні, налічує 23 оригінальні карти, не враховуючи їхніх варіантів. Це план Кодацької фортеці (1639 р.), Українська географічна карта (1639 р.), Генеральна карта України (1648 і 1660 рр.), Спеціальна карта України (1650 р.), карти Дніпра (опубліковані 1662 р.), 12 карт-ілюстрацій до «Опису України» (1652 р.). Усі вони зберігаються в 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи.

Перші ж вітчизняні друковані карти знаходимо в «Києво-Печерському патерику», який було надруковано в 1661 р.

З початком економічних реформ наприкінці XVII - на початку XVIII ст. відбуваються якісні зміни в картографії. Створюються навігаційні карти Чорного та Азовського морів, судноплавних річок, актуальним стає розвиток військової картографії. Так, у XVII ст., у період гетьманства І. Мазепи, в Україні розпочинається топографічна зйомка окремих полків.

У XVIII - на початку XIX ст., із запровадженням топографічних зйомок на основі методу тріангуляції, який застосовували австрійські та російські топографи, відбувається детальне картографування території України. До 1885 р. створено карти всієї території України, що входила до складу Російської імперії. Західноукраїнські землі закартографовано в польські та австрійські карти.

Упродовж XIX ст. не припинялися роботи зі створення карт Чорного та Азовського морів за матеріалами гідрографічних робіт. У середині XIX ст. з’являються праці з історико-топографічних досліджень, метою яких було реконструювання історичних подій минулого.

• Українська картографія в Новітній час. З кінця XIX ст. розвивається тематичне картографування. Цьому сприяв розвиток природничих, економічних і соціальних наук. Створюються геологічні, кліматичні, демографічні, етнографічні карти, а також карти промисловості, сільського господарства, транспортних шляхів.

Становлення української національної картографії пов’язане з діяльністю академіка С. Рудницького. Його особливе досягнення в започаткуванні картографічного напряму в українській географії та обґрунтуванні основ створення навчальних географічних карт. Завдяки його роботі Україну чи не вперше було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю. У 1927 р. С. Рудницький очолив створений у Харкові Український науково-дослідний інститут географії та картографії.

У другій половині XX ст. виходить з друку низка тематичних атласів. Створюються шкільні краєзнавчі атласи окремих областей; загальні політико-адміністративні й загальногеографічні карти, карти окремих регіонів.

Нині в Україні продовжується розвиток картографічної справи, проводяться сучасні знімальні роботи щодо оновлення загальногеографічних і тематичних карт і створення їхніх нових типів.

• Національний атлас України, електронні карти. Особливу групу географічних атласів становлять національні атласи. Це фундаментальне картографічне, комплексне, науково-довідкове видання, яке дає повне й цілісне уявлення про територію певної країни. У 2008 р. державне науково-виробниче підприємство «Картографія» випустило Національний атлас України, створений спеціалістами Інституту географії Національної академії наук України. Це офіційне державне видання, у якому підібрано новітню інформацію про Україну. В атласі є карти, що характеризують природні умови й ресурси України, екологічну ситуацію, населення, економіку, історію. Існує також його аналог в електронному вигляді.

Електронні карти - це окремий вид картографічних зображень, які формуються на основі даних цифрових карт і відображуються на різних засобах (монітор комп’ютера, дисплей смартфона або планшета, супутникового навігатора). Особливістю електронних карт є те, що вони існують лише в певний проміжок часу та, виконавши своє завдання, змінюються іншими.

ВАША ДУМКА

На сайті електронної версії Національного атласу України http://wdc.org.ua/atlas/ розгляньте та порівняйте зображення території України на різних картах у розділі «Історія».

Класифікація цифрових та електронних карт відповідає загальноприйнятому поділу звичайних карт за змістом і призначенням: цифрова загальногеографічна карта, цифрова тематична карта, цифрова топографічна карта, цифрова геологічна карта тощо. Електронні карти, так само як і звичайні, створюють у певних масштабах, проекціях, використовують відповідні умовні знаки.

ПІДСУМУЄМО!

• Описи й зображення території сучасної України зустрічаються ще на давньогрецьких і давньоримських картах, а також у творах античних учених, мандрівників, географів.
• У XIII ст. в Європі широкого застосування набувають морські навігаційні карти - портолани.
• Перші карти всієї української території створив у 1650-1660 рр. Пйом де Боплан, французький військовий інженер і картограф.
• Національний атлас України - це фундаментальне картографічне комплексне науково-довідкове видання, яке дає повне й цілісне уявлення про територію нашої держави.
• Електронні карти - це окремий вид картографічних зображень, які формуються на основі даних цифрових карт і відображуються на різних засобах (монітор комп’ютера, дисплей смартфона або планшета, супутникового навігатора).

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Перипл, портолан, карта, атлас, електронна карта.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал вашого підручниеа та мою для вас підбірку.

2. Дайте письмову відповідь на наступні запитання:

• 1. Чи запам’ятали? Коли та де з’явилися перші картографічні зображення України?
• 2. Чи зрозуміли? Чим відрізняється картографування території на різних етапах розвитку картографії?
• 3. Чи можете застосувати? Чи можливо провести сучасні кордони України на старовинній карті?
• 4. Чи можете проаналізувати? Як змінювалося картографування території сучасної України протягом історичного часу?
• 5. Чи можете оцінити? Яке значення має Національний атлас України для навчання?

Географія 9 клас

Тема: Світове господарство.

Пропоную переглянути:

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО (СВІТОВА ЕКОНОМІКА).

 Різні природні умови визначили потребу у придбанні товарів, що виробляли чи вилучали з природи інші народи. Уже на початку розвитку світової економіки, ще за привласнюючого господарювання, первісні люди обмінювали рідкісні мушлі та бурштин на інші види виробів. З постанням перших держав виникають міжнародні економічні відносини й формується світовий ринок. У його основі лежить використання країнами світу своїх природних і відносних переваг. Таким чином виникає світове господарство.

Світове господарство — це система національних економік, пов’язаних між собою різними формами міжнародних економічних відносин.

Світове господарство стосується кожного з нас безпосередньо. Ми користуємося речами, виготовленими в Туреччині, Польщі, Китаї, країнах Європи, п’ємо каву з Бразилії, чай з Індії. В Україні чимало вітчизняних товарів містять складові, вироблені за її межами. Світове господарство пройшло тривалий шлях свого розвитку, продовжує змінюватись й у наші дні. Відповідно в історії розвитку світового господарства виділяють певні його етапи (табл. 3).

Таблиця 3

Етапи розвитку світового господарства

Формування світового господарства — тривалий історичний процес, який пов’язаний з певними подіями в історії людства. Серед них рубіжними є такі:

1. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства.

Це пов’язано з:

• відокремленням рослинництва від скотарства, появою передумов для товарообміну;
• відокремленням ремесел від сільського господарства, формуванням ринку й торговельної діяльності та як наслідок — виникненням приватної власності, відокремленням міста від села.

2. Промислова революція — перехід від ручної праці до машинного виробництва, розвиток промисловості, активізація торговельних відносин між країнами світу; розширення мережі залізниць, що сприяло сполученню внутрішніх частин континентів; утворення світового ринку після епохи Великих географічних відкриттів (кінець XVIII-XIX ст.), розширення ринку завдяки розвитку транспорту, зокрема морського.

3. Науково-технічна революція — докорінне якісне перетворення господарства, за якого наука стає безпосередньою виробничою силою. Під впливом розвитку науково-технічного прогресу в промисловості й на транспорті, а також еволюції світового ринку, сформувалось єдине світове господарство. Її наслідком є новітня інформаційна революція.

Отже, на кінець XXI ст. світове господарство сформувалось, проте його розвиток триває і сьогодні.

ПОДІЛ ПРАЦІ.

 Організуючою основою світового господарства є поділ праці (мал. 16). Так, окремі країни можуть виробляти те, що інші зробити не в змозі. Завдяки сприятливому клімату та якості ґрунту в Іспанії, наприклад, вирощують цитрусові, а не пшеницю. В Україні, навпаки, через природні умови вирощують пшеницю, а не помаранчі. Тому країни спеціалізуються на вирощуванні одного продукту й потім торгують ними між собою.

Мал. 16. Поділ праці в системі світового господарства

Залежно від кліматичних умов, природних, трудових ресурсів, технологій різні країни спеціалізуються на виробництві окремих продуктів і купують решту необхідного за кордоном. Наприклад, Демократична Республіка Конго (ДР Конго) й ПАР володіють значними запасами корисних копалин. Гондурас і Гватемала, завдяки своєму географічному положенню, мають природні переваги у вирощуванні тропічних фруктів. Швейцарія та Японія зосередили наукове виробництво.

Поділ праці полягає в спеціалізації діяльності окремих виробників товарів чи послуг і товарному обміні між ними продуктами цієї діяльності.

Територіальний поділ праці (географічний поділ праці) — це просторовий вияв поділу суспільної праці. У його складі виділяють міжнародний поділ праці.

МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦ

-І виявляється у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, послуг і подальшому обміні ними.

Головні чинники міжнародного географічного поділу праці:

• географічне положення країн (наприклад, спеціалізація на морському рибальстві приморських країн);
• природно-ресурсна база (визначає спеціалізацію країн на видах добувної промисловості, сільського й лісового господарства, відпочинку, туризмі);
• соціально-економічні умови (розвиток окремих видів економічної діяльності під впливом історичних, національних, релігійних особливостей, рівень нагромадження капіталів, науково-технічний розвиток тощо).

Спеціалізація на певних видах продукції та послуг передбачає їх виробництво в розмірах, які значно перевищують потреби країни-виробника. Так формується міжнародна спеціалізація, яка орієнтована на експорт продукції й визначає «обличчя» країни в міжнародному поділі праці. Наприклад, Саудівська Аравія є постачальником на світовий ринок нафти, Канада — зерна, Замбія — міді, Японія — електроніки.

Відкриваємо Україну

Конструкторське бюро імені Антонова (м. Київ) розробило літак з найбільшою у світі вантажопідйомністю — Ан-225 «Мрія» (мал. 17). Нині «Мрія» виконує комерційні міжнародні вантажні перевезення.

Мал. 17. Ан-225 з космічним кораблем «Буран» у польоті

Світовий ринок — сфера стійких товарно-грошових відносин між юридичними й фізичними особами країн світу, основою яких є міжнародний поділ праці.

Особливістю географічного поділу праці є те, що він дає змогу зменшити або й зовсім зняти проблеми, пов’язані, наприклад, з нестачею ресурсів у будь-якому районі країни. Що ширший вибір взаємодіючих чинників і передумов має країна, то більші в неї можливості брати участь у міжнародному географічному поділі праці. Щоб подібна спеціалізація могла виникнути взагалі, необхідні певні умови: країна, що виходить на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників продукції, яку вона пропонує. Наприклад, мати дешеву сировину або володіти секретами новітніх технологій. Водночас на світовому ринку має бути попит на цю продукцію, витрати на транспортування повинні бути вигідними і для країни-виробника, і для споживача.

Так виникають порівняльні (відносні) переваги одних країн щодо інших у виробництві певної продукції. Із часом вони можуть змінюватись. Наприклад, Франція на початку XX ст. імпортувала зерно через нестачу власного його виробництва, а нині вона його експортує найбільше серед країн-членів ЄС. Це зумовлено впровадженням від 60-х років XX ст. інтенсивних новітніх технологій у рослинництві цієї країни. Таким чином, опертя на досягнення науки дозволяють докорінно змінити міжнародну спеціалізацію країн світу.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: СТИСЛО ПРО ГОЛОВНЕ

• Більшість країн є невід’ємною частиною світової економіки.
• Світове господарство остаточно сформувалось наприкінці XIX ст. і пройшло певні етапи розвитку.
• Національні економіки країн світу спеціалізуються на виробництві певної продукції для подальшого обміну на інші товари чи послуги.
• В економіці діє закон порівняльних переваг — кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві того чи іншого товару чи послуги й може отримати вигоду, торгуючи ними.

Міні - проєкт.

Завдання:

• 1. Дайте визначення поняття «світове господарство».
• 2. З якою метою порівнюють структуру господарств різних країн чи регіонів?
• 3. Поясніть, чому ми стверджуємо про єдність світового господарства, якщо до нього належать економіки країн різних типів.
• 4. Що таке міжнародний географічний поділ праці й чим він зумовлений?
• 5. На виробництві якої продукції спеціалізується Україна в міжнародному поділі праці.

• 6.Користуючись картами шкільного атласу, визначте країни, що спеціалізуються на виробництві: риби, алмазів, кави, нафти, бавовни, годинників, вовни, парфумів, літаків.
• 7.Нанесіть на контурну карту країни-лідери в зовнішній торгівлі та за картами атласу встановіть, яку продукцію вони експортують.Проаналізувавши карту шкільного атласу «Світові ресурси», визначте, у якій країні (Республіка Корея, Єгипет, Німеччина, Бразилія) слід заснувати виробництво легкових автомобілів, мобільних телефонів, 
• 8.розчинної кави, готель на березі моря. Зазначте чинники розміщення цих виробництв в обраних вами країнах.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал п. 6 та мою для підбірку.

2. Виконайте завдання міні-проєкту та надішліть на перевірку.

Географія 10 клас

Тема: Особливості економіки країн Європи. Первинний сектор економіки

Європа є одним із провідних світових осередків економічного зростання. Саме там розпочалися індустріалізація, розвиток капіталістичного господарства, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Відбудувавши зруйновані під час Другої світової війни економіки, європейці зосередили зусилля на створенні суспільства загального добробуту. Рівень життя навіть малозабезпеченихверств населення у розвинених країнах Європи дуже високий порівняно з іншими регіонами світу, особливо із країнами, що розвиваються.

Чинниками міжнародної спеціалізації розвинених європейських країн є зменшення ролі природно-ресурсного потенціалу в них і зростання ролі капіталу, технологій та доступу до ринків збуту. Економічною перевагою низки країн є наявність сформованих ще у колоніальний період мереж сировинних і збутових зв’язків із країнами, що розвиваються, в Азії, Африці та Латинській Америці. Натомість формування спеціалізації країн з перехідною економікою більше залежить від природно-ресурсного, працересурсного та інвестиційного потенціалу. Важливим чинником економічного зростання у цій групі країн є подолання корупції та створення ефективної правової системи, що є необхідними умовами залучення закордонних інвестицій.

У структурі зайнятості та ВВП більшості країн Європи первинний сектор відіграє порівняно незначну роль. Водночас його розвиток є запорукою стабільного промислового виробництва в умовах потрясінь на міжнародних ринках і продовольчої безпеки. Крім того, для окремих невеликих рибальських поселень-рибальство і сільське господарство можуть бути основним джерелом заробітку. За секторальною структурою економіки відомо, що країни Європи перебувають на різних стадіях розвитку: індустріальній (ті, що мають велику частку вторинного сектору — 25 – 50 % і помірну первинного — 3 – 20 %) та постіндустріальній (мають дуже велику частку третинного сектору – понад 70 % і надзвичайно низьку первинного – до 2 %). Нині індустріальними є країни Східної Європи, постіндустріальними – Західної Європи.

Упродовж тривалого часу видобувна промисловість була фундаментом індустріального розвитку Європи, забезпечуючи потреби економіки в енергетичних ресурсах та конструкційних матеріалах. Водночас глобалізація світового господарства призвела до посилення конкуренції на ринку сировини ресурсів. Тому обсяги видобування мінеральних ресурсів сировини в Європі постійно скорочуються, а їх географія не завжди відображає географію запасів тих чи тих видів корисних копалин. Першочергове значення має забезпеченість енергетичною сировиною, головними споживачами якої є промисловість (електроенергетика, нафтопереробне виробництво, металургія), транспорт та виробництво хімічної продукції, житлово-комунальне господарство.

Попри суттєву вичерпаність запасів палива в Європі, його видобування продовжує відігравати вагому роль у спеціалізації низки країн. Так, вісім європейських держав входять до двадцятки світових лідерів з видобутку вугілля.

Дослідження  1.

Тема: Секторальні особливості країн Європи.

Завдання:

1. Розкрийте зв'язки з країнами Азії, Африки та Америки на конкретному прикладі.

2.Проаналізуйте діаграми структури економіки країн Європи (мал. 13) і встановіть, якими за рівнем розвитку (індустріальними чи постіндустрі-альними) вони є. Відповідь обґрунтуйте.

3. Які чинники визначають спеціалізацію сільського господарства різних Субрегіонів Європи? Наведіть приклади таких ланцюжків: чинник - ви-робництво - країни-лідери.

4. За рахунок чого Німеччина і Франція за обсягом деревини, доступної длязаготівлі, випередили традиційних лідерів - Швецію та Фінляндію?

5. Покажіть на карті країни Європи, що спеціалізуються на рибальстві.

 Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграф 7-8.

2. Виконати дослідження1 та надіслати СЬОГОДНІ на перевірку.

 Доброго дня.

Сьогодні 16 вересня 2025 року.

Запрошую на урок географії учнів 8-11 класів.

Географія 8 клас.

Тема: Урок - практикум. Розв'язування задач на визначення поясного і місцевого часу.

Перед початком виконання практичної роботи пропоную вам відновити в пам'яті матеріал , переглянувши відео матеріал:

Переглянули.

Відкриваємо підручник на сторінці 20- читаємо головне, після чого виконуємо завдання, що розміщені на сторінці 21-22. Виконуємо в робочому зошиті.

Виконану роботу чекаю на перевірку.

Географія 9 клас.

Тема:  Чинники розміщення виробництва.

Пропоную переглянути:

Чинники розміщення виробництва

Розміщення різних підприємств по території залежить від певних умов, які називають чинниками розміщення виробництва. Вони показують, до чого найбільше тяжіють ті чи інші підприємства. Найбільш суттєві з­поміж цих чинників: сировинний, паливно­енергетичний, водний, транспортний, науково­технологічного прогресу, трудових ресурсів, екологічний, чинник споживача, військово-­стратегічний. Дія цих чинників є наслідком їхнього взаємовпливу. Часто дія одного з них підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, «прив’язуючи» підприємства до джерел сировини. Розглянемо вплив окремих чинників на розміщення виробництва.

Сировинний чинник

Історично першим впливав на розміщення підприємств сировинний чинник, або чинник матеріаломісткості. Нині ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Тому матеріаломісткими вважаються виробництва, що потребують значної кількості сировини на виробництво одиниці кінцевої продукції. Такими, зокрема, є цукрова, цементна, металургійна промисловість тощо. Наприклад, для виробництва 1 т цукру потрібно 7,3 т цукрових буряків, а на 1 т чавуну – 2 т залізної руди, 1,3 т коксівного вугілля, а також інша сировина. Тому ці підприємства наближені до місць видобутку ресурсів, щоб не робити завеликих відрахувань на транспортування сировини до місця її переробки. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина, наприклад, гірничодобувна, лісопильна, рибна промисловість.

Паливно-енергетичний чинник

Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного чинника, називаються енергомісткими. Високим вважається енергомісткість виробництв, частка паливно­-енергетичних витрат у собівартості продукції яких становить 30 – 45 %. До них належать виплавляння легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію), виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку, хлору тощо. Такі виробництва розміщують поблизу великих джерел електроенергії, тобто біля електростанцій. Наприклад, Норвегія не має власної сировини для алюмінієвої промисловості, але є великим експортером алюмінію, що його виплавляє з імпортної руди на комбінатах, що розташовані біля потужних гідроелектростанцій. Такі виробництва, як хлібопечення, виробництво соди, целюлози потребують багато теплоти, тому їх розвивають поблизу родовищ паливних ресурсів. Через те в Україні їх левова частка розміщена на Донбасі.

Водний чинник

Великі потреби підприємств у прісній воді, яка споживається у процесі виробництва, визначає водний чинник у їх територіальному розміщенні. Такі підприємства називаються водомісткими і розташовуються поблизу значних джерел водопостачання, зазвичай біля річок, рідше – прісних озер. Наприклад, целюлозно-­паперова промисловість, окремі галузі хімічної промисловості. Але найбільшим споживачем прісної води є зрошувальне землеробство. Найбільш водолюбними сільгоспкультурами є рис та бавовник. 

Транспортний чинник

 У розміщенні виробництва нині набуває все більшого значення транспортний чинник. Складова транспортних витрат у структурі собівартості товарів нерідко є дуже високою. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Водночас через відсутність певних видів власної сировини деякі матеріаломісткі галузі розвиваються з наближенням до транспортних шляхів сполучення. Зокрема, в Україні такими є галузі нафтопереробної та лісової промисловості. Перші з них розміщені на гілках нафтопроводів, другі – переважно уздовж річкових шляхів сполучення. 

     Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал з вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Створіть конспект.

3. Вивчіть терміни.

Географія 10 клас.

Тема:  Населення Європи.

Пропоную переглянути:

• Демографічні процеси, природний і механічний рух населення. Демографічна політика. 

Кількість населення Європи останніми роками збільшується, але темпи його зростання уповільнилися. Причиною цього є насамперед демографічні процеси, що відбуваються в країнах Європи. На відтворення населення впливає природний приріст - перевищення народжуваності над смертністю, що обчислюється на 1000 наявного населення на рік. За показником природного приросту більшість європейських країн належить до першого типу відтворення населення. Для нього характерні невисокі показники народжуваності (пересічно до 2 осіб на 1000 мешканців), а отже, незначні темпи природного відтворення населення. За прогнозами у зв’язку з незначною народжуваністю і депопуляцією (на рівні 0,04 %) населення Європи продовжуватиме старіти і скорочуватися.

Щоб збільшити народжуваність і природний приріст, у європейських країнах здійснюють відповідну демографічну державну політику. Так, у багатьох високорозвинутих країнах Європи (Німеччина, Нідерланди, Швеція та ін.) запроваджуються грошові субсидії, певні заходи соціального захисту сімей з дітьми, заохочення жінок до народження двох і більше дітей.

На чисельність населення європейських держав значно впливає і його механічний рух, або міграції. Міграції класифікують за різними ознаками. За причинами бувають економічні, політичні, міжконфесійні та інші міграції, за тривалістю — сезонні, тимчасові, остаточні, за напрямками переміщень - внутрішні, зовнішні, між- і внутрішньоконтинентальні міграції та ін. Найважливішим типом внутрішньої міграції населення в країнах Європи є його рух із села в місто, тобто з аграрних регіонів до промислових центрів країни. Нині в окремих європейських країнах намагаються контролювати внутрішні міграційні потоки, обмежуючи переміщення людей, збільшенням робочих місць у районах їхнього постійного проживання.

РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Європейська міграційна криза. Гуманітарна катастрофа - так називають міграцію в країни Європи, що активізувалася з 2015 р. Масовий наплив мігрантів, кількість яких становить мільйони осіб, у різні європейські країни з охоплених війною країн Африки і Близького Сходу є найбільшою міграційною кризою із часів Другої світової війни. Основні маршрути переміщення біженців такі: Італія-Франція-Німеччина та Італія-Австрія-Німеччина (переважно з Африки); Туреччина-Греція-Македонія-Сербія (переважно із Сирії).

У Європарламенті наголошують, що основною проблемою є відсутність солідарності задля прийняття спільних правил вирішення проблем з розселенням мігрантів, що призводить до суттєво нерівномірного навантаження на міграційні служби окремих країн Європи. Значний притік мігрантів також створює серйозне фінансове навантаження на країни ЄС. Додаткове соціальне напруження виникає через неповагу мігрантів до норм і традицій країн перебування.

Зовнішні міграції - виїзд людей за межі країни проживання, або еміграція, чи прибуття до неї населення з інших країн, або імміграція. Основними причинами потоку сучасних іммігрантів до Європи є політичні утиски людей у їхніх країнах і пошук роботи. Нині Європа є лідером у світі за кількістю іммігрантів. Найбільше їх у Німеччині, Росії, Великій Британії, Франції, Іспанії, Італії, Греції.

Нині значна кількість українців переважно в пошуках роботи також в’їжджає до європейських країн. До країн, які здебільшого обирають українці, належать Німеччина, Польща, Італія, Франція, Іспанія, Нідерланди, Росія.

Українська діаспора почала формуватися в Європі понад 100 років тому. Нині вона існує в більшості європейських країн. Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється за допомогою товариства «Україна», громадських і культурних організацій.

• Структура населення регіону. 

Найважливішими характеристиками населення Європи є його статева і вікова структура. У більшості європейських країн жінок значно більше, ніж чоловіків (наприклад, у  Німеччині, Австрії, Франції, Іспанії, Україні). Це зумовлено різними рівнями смертності чоловіків і жінок. Так, тривалість життя чоловіків нижча за тривалість життя жінок пересічно на 6-10 років, що пов’язано з особливостями трудової діяльності чоловіків, участю в різних військово-політичних конфліктах і способом життя загалом. Отже, висока смертність чоловіків призводить до зменшення їхньої чисельності порівняно з чисельністю жінок від 15 років і до 49 років, тобто у найпрацездатнішому віці . Істотно відрізняється статева структура населення в сільській і міській місцевостях європейських країн. Чоловіків у сільській місцевості дещо більше, ніж жінок.

Вікова структура населення в країнах Європи залежить від динаміки народжуваності та смертності з урахуванням їхніх вікових особливостей за порівняно довгий попередній період. Загалом зниження народжуваності в Європі призвело до старіння населення і збільшення частки населення віком понад 65 років . Для економічно розвинених країн Європи характерне так зване старіння «зверху», яке є результатом підвищення середньої тривалості життя, скорочення смертності в старших вікових групах за умов низького рівня народжуваності. Для менш розвинених європейських країн, зокрема й для України, характерне старіння «знизу», яке є результатом суттєвого скорочення народжуваності.

• Розміщення і розселення населення в Європі. Населення Європи розміщене нерівномірно, про що свідчить показник густоти населення . Середня густота населення становить 73 особи/км2. У різних країнах Європи цей показник суттєво відрізняється. Найнижчий він у країнах Європейської Півночі (Ісландія, Норвегія, Фінляндія) і в Росії, найвищий — у країнах-карликах, як-от Монако, Мальта та ін. Значна густота населення також у розвинених країнах Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Німеччина), у Великій Британії .

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

На розміщення населення в Європі впливає комплекс чинників, серед яких насамперед природні умови території, площа країн і рівень їхнього соціально-економічного розвитку.

Як ви вже знаєте, за місцем проживання населення поділяють на міське й сільське. Нині в містах мешкає понад 70 % населення Європи (близько 26 % - у сільській місцевості). Цей показник дає змогу зарахувати Європу до високоурбанізованих регіонів світу. Повністю міське населення проживає у Ватикані, Монако. Вища за середній показник частка міського населення в Бельгії (98 %), Ісландії (94 %), Нідерландах (90,5 %). Проте останнім часом у більшості економічно розвинутих європейських країн темпи урбанізації значно вповільнилися, а кількість мешканців у столицях та інших великих містах цих країн навіть дещо знижується. Натомість зростає кількість мешканців приміських поселень і міст-супутників. Багато містян нині воліють жити не в центрах великих міст, а в приміській зоні й сільській місцевості. Отож у Європі посилюються процеси субурбанізацїі і рурбанізації.

 Густота населення в деяких країнах Європи (осіб/км2)

 Лондонський мегаполіс

Процесом, протилежним субурбанізації, є джентрифікація - відновлення окремих районів міст, які перебувають у занедбаному стані і втратили колись привабливий вигляд і свої функції. Термін «джентрифікація» з’явився в 60-ті рр. XX ст. у Великій Британії. Згодом процес відновлення і модернізації окремих частин міст став популярним в інших країнах Європи.

Підвищення економічного й соціального рівня життя європейців є головною причиною зростання кількості міського населення, інтенсивного розвитку міських поселень, поширення міського способу життя і в сільській місцевості європейських країн. Унаслідок урбанізаційних процесів у Європі продовжують формуватися великі міські агломерації (таблиця), які, поступово об’єднуючись між собою, утворюють мегаполіси.

Найбільшими серед мегаполісів у Європі є Московський, Лондонський , Паризький, Мадридський, Рурський та ін. Кількість населення в цих мегаполісах - понад 30 млн осіб.

Серед великих міст Європи кілька належать до так званих світових міст, які відрізняються від інших міст масштабом впливу на економічне, політичне й культурне життя регіонів і країн світу. Це насамперед Лондон, Париж, Брюссель, які мають високий рівень ділової активності, людського капіталу, інформаційного обміну, культури і політичної впливовості. До світових міст належать також Амстердам, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Женева, Відень, Мілан, які зробили значний внесок у розвиток не лише європейської цивілізації, а й світу загалом.

• Працересурсний потенціал європейських країн визначається багатьма чинниками, серед яких насамперед чисельність працездатного населення, чисельність безробітних і структура зайнятості населення. Економічно активне населення в регіоні становить пересічно понад 60 % від загальної кількості людей працездатного віку. Цей показник різниться за європейськими субрегіонами.

Таблиця. Найбільші міські агломерації Європи 

Місце серед європейських агломерацій	Місце серед світових агломерацій	Назва	Країна	Кількість населення, млн осіб
1	19	Москва	Росія	16,9
2	23	Лондон	Велика Британія	14,4
3	29	Париж	Франція	11,2
4	64	Мадрид	Іспанія	6,25
5	73	Рур	Німеччина	5,6
13	136	Афіни	Греція	3,425
14	140	Київ	Україна	3,375

За даними Євростату, рівень зайнятості серед населення європейських країн віком від 20 до 64 років став рекордним у 2016 р. і сягнув 71,1 % (прогноз до 2020 р. - 75 %). Станом на 2016 р. вісім країн уже перевищили ці показники. Зокрема, Швеція (81,2 %), Німеччина (78,7 %), Велика Британія (77,8 %), Данія (77,4 %), Нідерланди (77,1 %), Чехія (76,7 %), Естонія (76,6 %) і Литва (75,2 %).

Найнижчий рівень зайнятості зафіксований у Греції (56,2 %), Хорватії (61,4 %), Італії (61,6 %), Іспанії (63,9 %) тощо.

Тенденція до зростання працевлаштування населення спостерігається як серед чоловіків (76,9 %), так і серед жінок (65,3 %). Щодо рівня зайнятості жінок, кількість працевлаштованих поступово зростає починаючи з 2010 р. Аналогічно зростає і рівень зайнятості серед населення віком від 55 до 64 років - від 38,4 % у 2002 р. до 55,3 % у 2016 р.

Активне працевлаштування і суттєве зниження безробіття є одним із стратегічних завдань ЄС до 2020 р.

У структурі зайнятості населення Європи за останні десятиліття значно зросла частка зайнятих у сфері послуг, в окремих країнах - до 70-80 %. Найцікавішими для європейців є торгово-фінансова, туристична діяльність, робота на транспорті, у сфері освіти, науки, охорони здоров’я. У промисловості частка тих, хто працює, знизилася пересічно до 25 %, а в сільському господарстві - до 3-6 %.

ГОЛОВНЕ

Країни Європи належать до першого типу відтворення населення.

Значно збільшується кількість населення європейських країн на сучасному етапі завдяки імміграції.

У віковій структурі зберігається тенденція старіння населення у більшості європейських держав.

У статевій структурі населення дещо переважають жінки.

Населення Європи розміщене нерівномірно й переважно в містах.

У Європі тривають процеси урбанізації, субурбанізації і рурбанізації, проте дещо уповільненими темпами.

У європейських країнах сформувалося понад 10 великих міських агломерацій, серед яких є й мегаполіси.

Працересурсний потенціал у європейських країнах характеризується високою економічною активністю, зростанням рівня працевлаштованих, переважанням зайнятості населення у сфері послуг.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Письмово виконайте завдання ( надсилати не потрібно - на наступному уроці поспілкуємося).

1. Які особливості демографічних процесів у Європі на сучасному етапі?

2. Які тенденції щодо зайнятості і використання працересурсного потенціалу спостерігаються в Європі?

3. Чим відрізняється статево-вікова структура населення розвинутих країн Європи й України?

4. Чим відрізняються процеси субурбанізації і рурбанізації?

5. Поясніть розміщення населення в європейських країнах.

6. Користуючись текстом параграфа та додатковими джерелами інформації, назвіть приклади регіонів і країн Європи, де відбуваються процеси джентрифікації.

7. Користуючись текстом параграфа і картами атласу, позначте на контурній карті найбільші міські агломерації і світові міста Європи.

Географія 11 клас.

 Практична робота №1.

Тема. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) і прямокутних координат окремих точок, географічних та магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки.

Мета. Закріпити знання про топографічні карти, методи та способи вимірювань для отримання інформації про об’єкти топографічної карти; розвивати вміння визначати координати точок (географічні та прямокутні), аналізувати «вертикальні» координати точок (абсолютні та відносні висоти точок), розглянути падіння річки як приклад визначення відносної висоти точок витоку та гирла (за урізами води).

Алгоритм визначення географічних координат на топографічній карті :

I. Визначення географічної широти (φ):

1. Паралелями на топографічній карті слугують верхня та нижня рамки карти.

2. Значення цих паралелей підписано в чотирьох кутах карти. Наприклад, нижня рамка - паралель 54°36'00"; верхня рамка - 54°39'50". Відповідно вся карта вміщена в 3'50" широти.

3. Відстань між паралелями розбита на мінутні поділки, що проведені по бічних рамках карти. Для зручності - мінутні поділки позначено білими та чорними відрізками, що чергуються.

4. Кожна мінутна поділка розбита п’ятьма крапками. Відстань між крапками становить 10 секунд. Відповідно перша крапка мінути - це 10", друга - 20" і так далі до кінця мінути.

5. Для визначення широти точки відкладаємо від неї перпендикуляр до найближчої бічної рамки карти.

6. Рухаючись від значення паралелі нижньої (або залежно від розташування точки, верхньої) рамки карти, визначаємо градуси (усі точки матимуть 54°) та мінути (у цьому прикладі або 36' до 39') широти точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками вкаже на значення секунд широти. Наприклад, у наведених умовних межах карти точка може мати широту: φ = 54°37’40".

II. Визначення географічної довготи (λ):

1. Меридіанами на топографічній карті слугують бічні рамки карти.

2. Значення меридіанів підписані в кутах карти. Наприклад, західний меридіан матиме довготу 18°03'20", а східний - 18°08'00". Отже, уся карта вміщуватиметься в 04'40" довготи.

3. Відстань між меридіанами розбита на мінутні поділки, що проведені по верхній та нижній рамках карти (чергуються «біла - чорна» і розбиті крапками на 10-секундні відтинки).

4. Для визначення довготи точки відкладаємо від неї перпендикуляр до верхньої або нижньої рамки карти (залежно від того, до якої рамки ближче провести перпендикуляр).

5. Рухаючись від значення найближчого підписаного меридіана (бічної рамки карти), визначаємо градуси (усі точки матимуть 18°) та мінути (у цьому прикладі від 03' до 08') довготи точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками мінути вкаже на значення секунд довготи. Наприклад, довгота точки в межах цієї карти може бути: λ = 18°06'00".

Алгоритм визначення прямокутних координат на топографічній карті (мал. 5):

I. Визначення координати X:

1. Координата X вказує відстань точки в метрах до екватора.

2. Значення кожної горизонтальної лінії квадратів X підписано вздовж бічних рамок карти, біля нижньої сторони. Наприклад, 6065, 6066, 6067, 6068 і т. д. Проте для зручності перші дві цифри номера лінії X квадратів (у цьому прикладі 60) у межах карти пишуть дрібним шрифтом і позначають один або декілька разів, а великим шрифтом пишуть третю та четверту цифру.

3. Перші чотири цифри координати X - це номер горизонтальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати X вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр від точки до нижньої сторони квадрата; вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її в метрах. Отже, координата Х у межах цього прикладу умовно матиме значення Х = 6065550.

II. Визначення координати Υ:

1. Координата Υ вказує першою цифрою номер шестиградусної зони, а шість останніх - це відстань у метрах від осьового (серединного) меридіана зони до точки.

2. Вертикальні лінії квадратів відповідають Υ. їхнє значення підписане вздовж верхньої та нижньої рамок карти біля лівого боку лінії квадратів. Наприклад, 4310, 4311, 4312, 4313, 4314 і т. д. Аналогічно для зручності перші дві цифри координати Υ не дублюють, а записують дрібним шрифтом один або декілька разів біля верхньої та нижньої рамки карти (у цьому прикладі - цифра 43). Третю і четверту цифри номера лінії квадратів записують великим шрифтом.

3. Отже, перші чотири цифри координати Υ - це номер вертикальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати Υ вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр до лівої сторони квадрата, вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її у метрах. Отже, координата Υ у межах цього прикладу матиме значення Υ = 4311535.

Перегляньте:

Д.З.

1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.

2. Виконайте та надішліть на перевірку пр.р. №1.