Доброго дня.

Сьогодні 27 січня 2026 року.

Запрошую на урок географії учнів 8-11 класів.

Географія 8 клас

Тема: Які особливості рослинного світу України. Які особливості тваринного світу України. Дослідження14

Пропоную переглянути:

Різноманітність рослинності. 

На українській землі налічується близько 30 тис. різних видів рослин (дерева, трави, кущі). Велике розмаїття рослин є і у створених людьми парках та лісосмугах. Але через те, що майже кожен куточок української землі оброблено людиною, природний вигляд рослинності країни істотно змінився. Ліси вирубано, болота осушено, степи розорано — між ними насаджено полезахисні смуги. Лише деінде ще залишилися невеликі площі майже незмінених людиною земель. Це переважно незручні для господарського освоєння місця: гори, яри, балки та заболочені ділянки. Багато видів рослин зникло, але з'явилися нові культурні рослини, завезені з інших країн.

Сучасний рослинний світ України сформувався після зледеніння, у кінці антропогену. До того часу майже вся територія країни була вкрита листяними лісами з бука, дуба, каштана, берези, граба, клена тощо.

Зараз у межах території України росте 4 523 види вищих судинних рослин (для порівняння: у Білорусі їх близько 1 460, у Молдові — 1 780, у Польщі — 2 300): близько 80 видів дерев, 280 чагарників, 985 однорічних трав'янистих рослин. Зі складу вищих рослин 600 видів є ендемічними. Особливо багатими на них є Крим та Карпати. Майже стільки ж рідкісних рослин, що зникають. Понад 820 видів флори занесено до Червоної книги України.

Закономірності поширення рослинного покриву в Україні.

 Ви вже знаєте, що рослинний покрив будь-якої країни видозмінюється у зв'язку із широтною зональністю і висотною поясністю. На території нашої країни також виділяють зональні (ліси, степи) та азональні (луки, болота) типи рослинності. Є на території України і прояви вертикальної поясності в Карпатах та в Криму.

Рослинні угруповання.

Ліс — один з основних типів рослинності, що складається із сукупності дерев, чагарників, трав. Ліси дають цінну сировину, мають водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Україна належить до країн, що недостатньо забезпечені лісовими ресурсами. Лісистість її території становить близько 17 %. Для порівняння лісистість Румунії — 26 %, Польщі — 28 %, Німеччини — 30 %, Білорусі — 35 %.

Мал.  Ліси Карпат

Мал. Діаграма розподілу площі лісів України за переважаючими деревними породами

Основні масиви лісів зосереджені на Півночі України — у Поліссі, а також у Карпатах і Кримських горах. Найбільшу лісистість мають території Закарпатської (52,2 %), Івано-Франківської (41,7 %), Рівненської (37,2 %), Житомирської (43,1 %) та Волинської (31,7 %) областей. Значно менше лісів у лісостеповій і майже зовсім їх немає у степовій зоні країни. У лісах України ростуть листяні та хвойні породи дерев. Сосна поширена загалом на Поліссі. Ялина (смерека), ялиця та модрина ростуть переважно в Карпатах . Основні запаси деревини складають дуб, бук, граб, береза, осика, вільха, липа, тополя тощо.

На півночі країни на бідних на гумус піщаних ґрунтах ростуть соснові ліси (бори). Багатші на перегній землі займають дубово-соснові ліси. Унікальні букові ліси вкривають нижній ярус Карпат. Частково вони збереглися також на Волині та Поділлі. У Придністров'ї назву «Буковина» отримала навіть історична область України. У Кримських горах ростуть місцеві види дуба, бука і сосни.

Вражає розмаїття деревної рослинності Південного берега Криму. Тут зростають кипариси, магнолії, олеандри, секвої, ліванські кедри, інжир та інші завезені сюди рослини .

Мал. Рослинність Південного берега Криму

Степ — це тип рослинності, в якому переважають багаторічні трави, що пристосувалися до умов континентального клімату з тривалими посухами. Українські степи формуються на півдні країни в умовах рівнинного рельєфу на чорноземних і каштанових ґрунтах. Серед трав тут панують злаки: ковила, костриця, житняк, типчак і осоки. За панівними рослинами розрізняють степи типові, або справжні, лучні, чагарникові та пустельні. Вони змінюються послідовно з півночі на південь. Недоторкані ділянки степової рослинності збереглися лише в заповідниках та на деяких схилах річкових долин, ярів і балок.

Своєрідна вологолюбна рослинність сформувалася на болотах. У рослинному покриві низинних боліт, розташованих здебільшого в долинах річок, на берегах озер, домінують трав'яні та трав'яно-мохові угруповання. Переважають вільха чорна, осока, очерет, рогіз, хвощ, зелені мохи. На верхових болотах, що формуються на вододілах, рослинний світ є бідним. Тут зростають сосни, чагарники (багно болотне, журавлина , андромеда), трапляються пухівка і росичка, а також окремі види сфагнових мохів. На перехідних болотах поширені види рослин, які зустрічаються як на верхових, так і на низинних болотах. Найбільші площі болотяна рослинність охоплює на Поліссі, трапляється в долинах степових річок та в Українських Карпатах. Відмираючи впродовж тисячоліть, трав'яниста рослинність утворила в болотах значні запаси торфу.

Мал.  Журавлина волинських боліт

Мал.  Конюшина

Луки — це тип рослинності, що складається переважно з багаторічних трав, які зростають в умовах відносно вологого клімату. Їх флора представлена трав'яно-лісовою, степовою та болотяною рослинністю. В лучних угрупованнях панують злакові: вівсяниця, тонконіг, стоколос, пирій і осоки. Цінними лучними рослинами є бобові, зокрема конюшина , в'язіль, горошок мишачий. На заплавних луках є зарості лози, пирію, червоної костриці, конюшини, осоки.

В Україні лучна рослинність охоплює площу близько 7 млн га здебільшого на заході Поліської низовини та в Українських Карпатах. Луки використовують як природні пасовища і сіножаті.

В Україні налічується близько 30 тис. видів рослин. Через інтенсивне використання людиною території країни в господарській діяльності природний вигляд рослинності істотно змінено. Багато видів рослин зникло, з'явилися нові культурні рослини.

На території України виділяють зональні (ліси, степи) та азональні (луки, болота) типи рослинності. У горах спостерігаються прояви вертикальної поясності.

Рослини, пристосувавшись до природних умов клімату, рельєфу України, геологічної будови, ґрунтів, утворюють угруповання. Найпоширенішими з них є лісові, степові, болотні та лучні.

Дослідження14

Тема:Які особливості тваринного світу України. 

Завдання:

-Географічні назви, що пов'язані з тваринним світом у вашій області.

-Рослини й тварини України які походять з інших материків і частин Євразії.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати матеріал п. 33, 34 та мою для вас підбірку.

2. Дати відповіді на запитання:

• 1. Дайте визначення поняттям: «клімат», «рельєф», «ґрунт», «рослинні угруповання». Вкажіть основні чинники, відповідно до яких змінюються рослинні угруповання.
• 2. Схарактеризуйте особливості рослинного світу нашої країни. Поясніть, чому природна рослинність збереглася лише на незначних ділянках території.
• 3. Які рослинні угруповання найбільш характерні для території, де Ви мешкаєте?

Географія 9 клас

Тема: Виробництво тканин, одягу, взуття у світі та Україні.Дослідження. Економіко-географічне дослідження підприємств швейного виробництва у регіоні, де проживаєте.

Пропоную переглянути:

1. Структура та чинники розміщення підприємств легкої промисловості.

Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям, а інші виробництва — технічними тканинами, шкірою. Таким чином, вона безпосередньо впливає на добробут людей, робить їх життя більш зручним і комфортним. У її структурі виділяють текстильну (тканини), трикотажну (шкарпетки, панчохи, білизна), швейну (одяг), шкіряно-взуттєву (вичинка шкіри, пошиття взуття), хутрову (хутрові вироби) промисловість.

Розміщення більшості підприємств залежить від трьох чинників: сировинного, працересурсного та споживчого. Так, підприємства текстильної та трикотажної промисловості орієнтовані на всі ці чинники. На географію швейної та шкіряно-взуттєвої промисловості найбільше впливають працересурсний (мається на увазі не тільки наявність та кваліфікація, але й вартість трудових ресурсів) і споживчий чинники. Розміщення окремих виробництв в Україні (наприклад бавовняних тканин) також залежить від надходження імпортної сировини.

2. Види тканин та географія їх виробництва в Україні.

За випуском продукції перше місце посідає текстильна промисловість (мал. 1). У виробництві вона використовує рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та хімічні волокна. Із рослинних та тваринних волокон виробляють натуральні тканини, що мають добрі вентиляційні, терморегуляційні та антисептичні властивості. Хімічні волокна отримують із природних (штучні волокна) та синтетичних (синтетичні волокна) полімерів. Вироби з них зберігають форму і майже не зминаються. Залежно від сировини в текстильній промисловості виділяють бавовняне, вовняне, шовкове, лляне виробництва.

Бавовняна тканина «дихає» (пропускає повітря), добре вбирає вологу, приємна на дотик, комфортна до тіла, досить тепла та не електризується. Однак вона легко зминається, вироби з неї швидко втрачають зовнішній вигляд, линяють. Щоб покращити окремі характеристики бавовняних та інших натуральних тканин і здешевити виробництво, до них додають хімічні волокна.

У структурі виробництва бавовняних тканин виділяють первинну обробку сировини, прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Повний виробничий процес з отриманням готових виробів відбувається на комбінатах. На фабриках здійснюються один або два виробничі процеси. Найбільш потужні підприємства розташовані в Тернополі та Херсоні (бавовняні комбінати). Комбінат «Текстерно» (м. Тернопіль) — єдине в країні підприємство із замкненим циклом, яке включає три фабрики: прядильну, ткацьку й обробну (оздоблювання й фарбування).

Вовняні тканини теплі, довговічні, їх важко зім’яти, але вони досить дорогі й можуть викликати алергію. їх виробництво представлено первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин і виробів із них. Крім вовни, вовняна промисловість використовує домішки з хімічних волокон та бавовни. Найбільшим підприємством є Камвольно-суконна компанія «Чексіл» (м. Чернігів), що виробляє вовняні тканини для пошиття костюмів, піджаків, брюк та пальт, основна частина яких експортується. Сучасні виробництва розташовані в Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Кременчуці (Полтавська обл.), Стриї (Львівська обл.).

Мал. 1. Текстильна промисловість України.

Натуральні шовкові тканини «дихають», вони міцні, легкі, добре вбирають вологу і погано проводять тепло (це добре для літнього одягу), але втрачають частину своїх властивостей під дією прямих сонячних променів. У сучасних умовах виробництво шовкових тканин значною мірою орієнтується на використання хімічних волокон, які витісняють шовк-сирець. Великий виробник шовкових тканин — Черкаський шовковий комбінат, який спеціалізується на тканинах із натуральних і синтетичних волокон, у тому числі плащових, декоративних, технічних та меблевих.

Мал. 2. Лляні тканини. Із льону, зокрема, виробляють рушники, скатерті, серветки, постільну білизну. Із часом ці тканини стають ніжнішими й м'якшими.

Мал. 3. Швейне підприємство. На розміщення низки виробництв легкої промисловості суттєво впливає працересурсний чинник. Так, виготовлення одягу вимагає великої кількості кваліфікованих швачок.

Лляні тканини за своїми властивостями близькі до бавовняних (мал. 2). В Україні їх виробництво розвивається на власній сировині в основному в північно-західній частині. Тут розташовані Рівненський і Житомирський льонокомбінати, які мають повний цикл переробки льону, а також використовують інші види пряжі та їх суміші.

Трикотажна промисловість виробляє продукцію з однієї або багатьох ниток шляхом утворення петель та їх взаємного переплетення (панчішно-шкарпеткові вироби, білизна). Найбільшими підприємствами є київська трикотажна фабрика «Киянка», Київське виробниче трикотажне об’єднання, Одеська та Миколаївська трикотажні фабрики, Харківська, Житомирська й Львівська панчішно-шкарпеткові фабрики. Так, фабрика «Киянка» виробляє джемпери, жакети, сукні, палантини, пуловери, шапки тощо.

3. Швейна промисловість та інші виробництва легкої промисловості.

Швейна промисловість посідає друге місце за вартістю виробленої продукції. Її особливість полягає в необхідності постійного оновлення асортименту продукції через зміну моди та смаків. У результаті ввезення в Україну продукції з інших країн, у першу чергу азіатських (Китай, Туреччина, В’єтнам, Індонезія), швейна промисловість пережила період зниження обсягів виробництва. Вітчизняна продукція, що переважно виготовлялася на великих підприємствах, виявилася занадто дорогою та менш сучасною. Із появою невеликих приватних підприємств, що здатні швидко реагувати на потреби ринку, ситуація дещо покращилася. Зараз значною проблемою для подальшого розвитку виробництва є завезення продукції, що вже була в користуванні («секонд-хенд»).

Мал. 4. Акрил — синтетична тканина, яку виробляють із природного газу. Іноді його називають «штучною вовною». Однак акрил погано пропускає повітря, не вбирає вологу, після прання втрачає пружність і розтягується. Оптимальним є поєднання акрилу з вовною, тобто виготовлення мішаних тканин.

Мал. 5. Для виробництва натурального шовку використовують нитку кокона шовковичного шовкопряда. Шовк уперше почали виробляти в Китаї. Особливості технології тривалий час трималися у великому секреті. І до нашого часу ця країна утримує першість на світовому ринку виробництва натурального шовку.

Швейна промисловість у першу чергу зорієнтована на трудові ресурси (як правило, жіночі) та споживача (мал. 3). Тому її підприємства розміщені переважно у великих населених пунктах. Основні види продукції — верхній одяг (пальта та напівпальта, жакети, костюми, піджаки, брюки, плащі, спецодяг).

Важливою складовою легкої промисловості є шкіряно-взуттєва, яка має досить високий рівень механізації. Взуттєві підприємства працюють у Києві, Дніпрі, Луцьку, Львові, Харкові, Одесі, Запоріжжі. Вони використовують натуральну і штучну шкіру, парусину (важка цупка лляна тканина з товстої пряжі), резину.

4. Основні риси географії легкої промисловості світу.

Завдяки виробництву масової та здебільшого недорогої продукції, яка необхідна населенню будь-якої країни, підприємства легкої промисловості поширені в усіх регіонах світу. Проте їхня спеціалізація та обсяги виробництва залежать від вартості трудових ресурсів, наявності сировини, уподобань, смаків та платоспроможності населення. Підприємства, що виробляють масову, недорогу та трудомістку продукцію, поступово зосереджуються в країнах із середнім та низьким рівнями розвитку. У розвинених країнах зберігаються виробництва, які спеціалізуються на синтетичних та дорогих (особливо вовняних) натуральних тканинах, престижному одязі та взутті, виробах із хутра. Зростає виробництво трикотажних і нетканих матеріалів, виготовлення яких менш трудомістке.

Мал. 6. Легка промисловість світу.

У всьому світі відомий спортивний одяг і взуття німецьких компаній «Адідас» і «Пума», продукція італійських «Дольче і Габбана», «Ніна Річні» та «Бенеттон», американських «Леві Страус» та «Найк». Франція залишається визнаним центром високої моди, а «Крістіан Діор», «П'єр Карден», «Ів Сен-Лоран» — провідними торговельними марками. Італія також відома як виробник дорогих тканин та якісного шкіряного взуття (світовий центр взуттєвої моди — Мілан), промисловість США спеціалізується на виробництві трикотажу, окремих видів тканин, взуття.

У текстильній промисловості світу найбільше значення має виробництво бавовняних (понад 60% загального обсягу), синтетичних (25% із тенденцією до зростання) та вовняних (10%) тканин. Основними їх виробниками є країни Азії, у першу чергу Східної і Південно-Східної. Так, більше половини бавовняних тканин дають підприємства Китаю, Індії та Пакистану. Значні обсяги виробляють у США, Японії, Індонезії, Бразилії, Італії, Єгипті.

Лідерами у виробництві тканин із синтетичних волокон тривалий час були США, Італія, Японія, Німеччина та Франція. Зараз відбувається поступове переміщення виробництва в Азію. Найбільш швидко зростають обсяги в Китаї, Індії, Пакистані, Південній Кореї. Вони ж є експортерами синтетичних тканин (мал. 4).

У виробництві вовняних тканин на перше місце вийшов Китай, але деякі розвинені країни зберегли свої позиції. Насамперед це Італія, де традиції вовняного виробництва мають багатовікову історію. Далі йдуть Японія, США, Франція та Велика Британія. Провідні експортери вовняних тканин — Італія, Китай та Франція.

Виробництво шовкових тканин зосереджене в Китаї, США, Японії та окремих країнах Західної Європи (мал. 5). Це також дорогі тканини, тому розвинені країни виробляють значні їх обсяги.

Швейна промисловість ще більш трудомістка, тому виробництво повсякденних і недорогих видів одягу зосереджено в Китаї, країнах Південно-Східної і Південної Азії (Бангладеш, Шри-Ланка, Індія, Індонезія, Філіппіни), Туреччині. Серед країн одноособовим лідером у виробництві та експорті одягу є Китай. Найбільше імпортують одяг США, країни Західної Європи та Японія.

Китай є абсолютним лідером і у виробництві та експорті взуття. Йому значно поступаються Бразилія, Індонезія, Таїланд, Південна Корея. Основна частина продукції цих країн — дешеве текстильне гумове взуття та продукція зі шкірозамінників, наприклад з екошкіри. У виробництві та експорті модельного шкіряного взуття перше місце належить Італії, друге — Іспанії (мал. 6).

Зовні екошкіра нагадує натуральну шкіру. Вона м'яка на дотик та еластична. Виробляють її шляхом нанесення мікропористої («дихаючої») плівки з поліуретану на ткану основу, наприклад із бавовни. Якість цього матеріалу залежить від товщини поліуретанової плівки: чим вона товща, тим вища якість та довговічність, але через це взуття стає більш жорстким.

Головне

• Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям, а промисловість — технічними тканинами, шкірою.

• Розміщення більшості підприємств легкої промисловості залежить від трьох чинників: сировинного, працересурсного та споживчого.

• У текстильному виробництві виділяють бавовняну, вовняну, шовкову, лляну промисловість.

• Особливість швейної промисловості полягає в необхідності постійного оновлення асортименту продукції.

• Найбільшими центрами легкої промисловості в Україні є міста Тернопіль, Київ, Харків, Херсон, Рівне, Одеса, Запоріжжя, Луцьк, Житомир, Дунаївці.

• Найбільші виробники продукції легкої промисловості у світі — Китай, США, Італія, Японія, Франція, Німеччина, Туреччина, Індія, Південна Корея.

Дослідження

Тема: Малі й середні міста України — центри швейного виробництва.

Завдання:

1. Пригадайте, які міста України належать до малих та середніх.

2. З'ясуйте, у яких із них розташовані швейні виробництва.

3. Поясніть чинники розміщення швейних виробництв у цих містах.

4. Зберіть дані про види продукції цих підприємств на прикладі міст (міста) своєї області.

5. Поясніть значення швейних виробництв для вирішення економічних і соціальних проблем міст (міста) своєї області.

6. Висновок.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати матеріал п. 31 та мою для вас підбірку.

2. Дайте відповідь на запитання:

1. Які виробництва входять до складу легкої промисловості?

 2. Яку сировину використовують підприємства легкої промисловості? 

3. Назвіть чинники розміщення підприємств легкої промисловості. Поясніть необхідність їх урахування.

 4. Розкажіть про географію швейної промисловості України.

 5. Визначте особливості швейної промисловості. Поясніть їх.

 6. Якими є характерні риси розміщення легкої промисловості світу?

Географія 10 клас

Тема: Особливості сучасного розвитку країни. Дослідження.

Пропоную переглянути:

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ. 

Важлива роль в економіці Австралії належить добувній промисловості і сільськогосподарському виробництву, орієнтованому переважно на зовнішні ринки. Провідне місце належить тваринництву. Австралія — найбільший у світі постачальник високоякісної вовни.

ДОМІНУЮЧІ СКЛАДОВІ ТРЕТИННОГО СЕКТОРУ.

 70,3 % ВВП Австралії становить сектор послуг. Найрозвиненіші туризм та освіта.

Унікальна природа Австралії вабить туристів з усього світу. Більше 5 млн іноземців відвідують цю країну щороку. Переважають туристи з Нової Зеландії, Японії і Південно-Східної Азії. Головними принадами країни є її національні парки. Найпопулярніші з них — «Великий Бар’єрний риф» і «Улуру» — включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Основою вищої освіти Австралії є провідні вісім університетів. У них навчається більше 600 тис. іноземних студентів.

ВИРОБНИЦТВА, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ МІЖНАРОДНУ СПЕЦІАЛІЗАЦІЮ КРАЇНИ. 

В економіці Австралії важливу роль відіграє сільське господарство. Через складні природні умови лише 8 % усіх земельних угідь використовують для рослинництва та інтенсивного тваринництва, решта — як пасовища.

Пригадайте, які агрокліматичні умови у центрі цієї країни.

Австралія належить до провідних експортерів сільськогосподарської продукції. Для її виробництва застосовують техніку та хімічні засоби захисту рослин. У сільському господарстві зайнято лише 5 % працюючих в Австралії. Провідними напрямами є вівчарство і зернове господарство.

На південному сході і південному заході країни вирощують пшеницю, рис, ячмінь. На заході і сході — бавовник і цукрову тростину. На зрошуваних землях розвинене виноградарство, вирощування тютюну і кукурудзи. У вологих тропіках вирощують ананаси, манго, банани, цитрусові, кісточкові. Велике значення мають овочівництво й садівництво.

Австралія посідає перше місце у світі за поголів’ям овець. Переважно їх розводять у посушливих районах країни. Приблизно 3/4 стада — мериноси, які дають якісну вовну. Основну частину вовни експортують. Розвивається м’ясне і молочне тваринництво.

В Австралії живе в 3,3 разу більше овець, ніж людей.

М’ясні породи великої рогатої худоби добре переносять спеку і вологий клімат. Тому їхні стада можна зустріти на значних територіях Австралії. М’ясне скотарство добре розвинене у тропічній та субтропічній частинах країни. За експортом яловичини і телятини Австралія посідає перше місце у світі. Молочне скотарство розміщується у південно-східній частині країни і навколо великих міст. Добре розвинене також птахівництво.

Найбільша австралійська тваринницька ферма «Станція Анна-Крік» розташована у штаті Південна Австралія. Її земельний банк — 2,4 млн га.

Добувна промисловість займає важливе місце в економіці Австралії. Країна — один зі світових лідерів з видобування кам’яного вугілля, алмазів, залізної руди, золота. Переважно їх постачають на експорт.

Країна забезпечує 30 % світового виробництва алмазів. Найбільша шахта з їх видобування розташована в Західній Австралії.

Кам’яне вугілля, яке видобувають у значних обсягах, експортують переважно до країн Східної Азії. Більшість вугільних родовищ розташовані на сході континенту — у штатах Новий Південний Уельс і Квінсленд , а також на о. Тасманія.

Мал. Видобування кам’яного вугілля у штаті Квінсленд

Родовища природного газу і нафти зосереджені на континентальному шельфі біля берегів Західної Австралії.

Гордість країни

«БХПБіллітон» — одна з найбільших компаній добувної промисловості світу. Головні напрями діяльності: видобування нафти і природного газу, вугілля, урану, алмазів, бокситів, мідної і залізної руди в Австралії, США, Чилі, Перу та інших країнах. Штаб-квартира у м. Мельбурн.

ГЕОГРАФІЯ ВТОРИННОГО ТА ТРЕТИННОГО СЕКТОРІВ ГОСПОДАРСТВА. Основу енергетики Австралії становлять ТЕС, які працюють на кам’яному і бурому вугіллі (майже 90 %). Також у західній частині цієї країни створено каскад ГЕС. Гідроенергетичний комплекс забезпечує також перекидання вод річки Сніжної у басейн річок Муррей і Маррамбіджі, які використовують для зрошення. 

Розвитку чорної металургії сприяє видобування чорних металів, коксівного вугілля. Однак обсяги виплавки чавуну і сталі незначні.  Найбільшим підприємством чорної металургії є комбінат повного циклу в м. Порт-Кембла, що розташоване на південь від м. Сідней. Провідною компанією є ТНК «Брокен-Хілл пропраєтері».

Кольорова металургія. За запасами свинцево-цинкових руд і бокситів Австралія належить до країн світу, що володіють найбільшими ресурсами, а за запасами мідних, нікелевих і олов’яних руд — до країн зі значними ресурсами. Найрозвиненіше виробництво свинцю і цинку. У кольоровій металургії Австралії панують ТНК Японії і США. Великі заводи функціонують на о. Тасманія та у Новому Південному Уельсі. Мідь, цинк, свинець, нікель і поліметали переважно виробляють у Квінсленді. Головні центри кольорової металургії: Брокен-Хілл, Гладстон, Маунт-Айза, Порт-Кембла, Таунсвілл.

Найбільші заводи, що виробляють глинозем, розташовані у Квінсленді, Північній Території, Західній Австралії. Центри виробництва алюмінію тяжіють до джерел електроенергії, вони розміщені на о. Тасманія, у Новому Південному Уельсі, Вікторії. У м. Портленд, недалеко від м. Мельбурн, діє головний алюмінієвий завод країни. Австралія посідає перше місце у світі за видобуванням бокситів і п’яте місце у світі за виробництвом алюмінію. 

Машинобудування спеціалізується на виробництві обладнання для добувної промисловості, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, розвивається приладобудування.

Підприємства сільськогосподарського машинобудування розташовані переважно на південному сході Австралії. Потреби країни вони не забезпечують повністю, тому відповідну продукцію імпортують.

Суднобудування Австралії спеціалізується на виробництві невеликих за тоннажем суден. Австралійські пороми курсують на найважливіших морських шляхах країн Східної Азії і Близького Сходу. Головні судноверфі розміщені у великих портах країни: Брісбені, Девонпорті, Ньюкаслі, Сіднеї.

Автомобілебудування Австралії створено ТНК США («Дженерал Моторс» і «Форд Мотор»). Автоскладальні заводи розміщено у передмістях великих міст. Наприклад, найбільше підприємство компанії «Форд Мотор» в Австралії — у м. Джілонг.

Продукція хімічної промисловості становить незначну частку в структурі виробництва. Випускаються мінеральні добрива й отрутохімікати для потреб місцевого сільського господарства. Більшість заводів належить ТНК Великої Британії і США. Переважно підприємства розміщені у районах видобування вугілля, у центрах металургійної промисловості та нафтопереробки. Провідні центри: Ньюкасл, Порт-Кембла, Порт-Пірі. 

Легка промисловість представлена швейною, шкіряною, взуттєвою. Найбільш розвинена — текстильна. Її підприємства розміщені у всіх великих містах Австралії. 

Харчова промисловість значною мірою працює на експорт. Австралія дає десяту частину світового експорту м’яса, сиру, цукру. Головними імпортерами є Японія і країни Південно-Східної Азії.

Нерівномірність розміщення господарства і населення, значні відстані між економічними центрами країни визначають особливості транспортної системи Австралії. Найщільніша вона у районах концентрації населення — на південному заході і південному сході. Провідна роль у перевезенні вантажів належить залізничному транспорту. Більшість внутрішніх залізничних ліній прокладено від родовищ корисних копалин до морських портів. Автомобільний транспорт переважно розвинений у густонаселених районах країни.

Більшість морського флоту Австралії займається каботажним перевезенням, адже фактично вся зовнішня торгівля здійснюється іноземними кораблями. Великими портами є: Сідней, Мельбурн, Ньюкасл, Порт-Кембла, Гладстон. 

Повітряним транспортом перевозять більшу частину пасажирів на іноземних рейсах. 

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ І ПОСЛУГ.

 В Австралії лідирують в економіці прибережні міста. Природні умови визначили специфіку господарського освоєння та розселення населення, що призвело до диспропорцій між розвиненим Південним Сходом та іншими регіонами Австралії.

Найбільш економічно розвиненою частиною Австралії є її Південний Схід (штати Новий Південний Уельс, Вікторія й округ столиці). Тут зосереджена більша частина підприємств переробної промисловості, майже всі ВНЗ, головні морські порти та аеропорти країни. Район Ньюкасла — найбільший вугільний басейн, в якому добувають вугілля, яке використовують для виробництва електричного струму та у хімічній промисловості. Для потреб різних видів діяльності функціонують підприємства машинобудування. Південний Схід — головний район за зборами пшениці і вовни. Найбільші центри району — Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Канберра.

У штаті Квінсленд сформувалась потужна добувна промисловість  та сільське господарство (займає першість у країні з виробництва м’яса). Найбільше місто — Брісбен.

На заході Австралії, у районі Перта, розташовані найбільші за обсягом виробництва плантації винограду та шахти з видобування уранових руд. Помітного розвитку на зрошувальних землях набуло вирощення зернових культур. Важливе значення має район Піллабара, де видобувають найбільшу в Австралії кількість різних руд. Переважно їх у необробленому вигляді експортують до країн Східної Азії. Решта частини території цієї країни є малоосвоєною з огляду на складні природні умови та через недостатню вивченість її надр. 

ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ.

 Австралія має широкомасштабні зовнішньоекономічні зв’язки, що становлять основу її добробуту.

Країна експортує майже 70 % сільськогосподарської і майже 80 % мінеральної сировини. Експортна орієнтація економіки Австралії визначає виняткове значення залучення іноземних капіталів у первинний сектор.

Провідні торговельні партнери Австралії — країни Східної Азії (Японія, Китай, Республіка Корея), а також розвинені країни світу (США, Велика Британія, Німеччина). Від них надходить найбільше прямих іноземних інвестицій в економіку Австралії. 

МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З АВСТРАЛІЄЮ.

 Австралія посідає провідне місце серед торговельних партнерів України в Океанії. Зокрема, наша країна експортує азотні добрива, а Австралія постачає продукти нафтопереробки.

Зовнішня торгівля послугами незначна і зосереджена у сфері транспорту. Прямі іноземні інвестиції з Австралії в Україну також незначні й зосереджені у сфері торгівлі. У сфері вищої освіти діє спільний проект між Національним університетом «Львівська політехніка» та австралійською компанією «Філден Менеджмент Сервісис» з розробки новітніх інформаційних технологій.

• Австралія — розвинена країна світу. В її економіці важлива роль належить добувній промисловості і сільському господарству.

• Головними напрямами її третинного сектору є туризм і вища освіта.

• Найрозвиненішими районами Австралії є південний схід і південний захід.

Дослідження

Тема:Розвиток Західної Австралії у контексті зростання глобального попиту на природні ресурси.

Завдання:

1. Схарактеризуйте особливості добувної промисловості Австралії.

2. Чому в Австралії центральні райони майже не залучені у господарський розвиток? Як він вплинув на розвиток залізничної мережі країни?

3. У яких районах Австралії розміщені найбільші ТЕС?

4. Поясніть, чому сільське господарство південного сходу і південного заходу Австралії має різну спеціалізацію.

5. На контурній карті позначте головні центри видобування металевих руд в Австралії та підпишіть їхні назви.

6. Використовуючи інтернет-ресурси, підготуйте повідомлення на тему «Українці в Австралії».

7. З’ясуйте за допомогою сайта Державної служби статистики України значення Австралії у вітчизняній зовнішній торгівлі товарами за останні десять років. Поясніть причини нерівномірності її розподілу за товарами. Поставки яких видів економічної діяльності доцільно розвивати?

Домашнє завдання:

1. Опрацювати матеріал п. 24 та мою для вас підбірку.

2. Виконати дослідження.

Географія 11 клас

Тема:Роль живих організмів у формуванні ґрунтів. Ґрунт – «дзеркало» ландшафту. Типи ґрунтів. Вплив ґрунтів на спеціалізацію господарства регіону, країни.Природні зони. Порівняння карт ґрунтів і природних зон світу та України.  Дослідження12.Деградовані ґрунти: причини і перспективи використання.

Пропоную переглянути:

Надзвичайно важливою є роль живих організмів у формуванні ґрунтів. Вони самі та продукти їх життєдіяльності синтезують і розкладають органічні речовини, акумулюють біологічно важливі елементи, руйнують й утворюють мінерали, визначаючи загальний хід процесу ґрунтоутворення й формування його родючості (гумусу). Визначальна роль належить різноманітним за складом і характером біологічної діяльності мікроорганізмам, які населяли ґрунт задовго до появи рослин і тварин та були найдавнішими ґрунтоутворювачами. Крім ґрунтоутворення, мікроорганізми беруть безпосередню участь у руйнуванні мінералів і гірських порід у процесі біологічного вивітрювання.

У місті Чжуншан (Китай) у 2009 р. відкрили парк форамініфер, присвячений одноклітинним морським організмам — мушлям (114 великих скульптур). Ці мініатюрні істоти формували складні скелети, витягуючи з морської води карбонат кальцію. Створені ними шари дають змогу вивчати епохи еволюції життя, міграцію тварин, масштаби природних катаклізмів на планеті. Вони створили близько 300 тис. видів життя. У парку представлені найдавніші з них (330 млн років тому), юрського періоду (200 млн років тому) й епохи голоцену (10 тис. років тому). Шість зразків форамініфер епохи голоцену біля входу в парк нагадують відвідувачам, що 10 тис. років тому тут було море.

ҐРУНТ — «ДЗЕРКАЛО» ЛАНДШАФТУ. ТИПИ ҐРУНТІВ. 

Вивчаючи ґрунти, ґрунтознавство встановлює взаємозв’язки між компонентами екосистеми. Ґрунт забезпечує мінеральне живлення рослин на етапі формування первинної органічної речовини, що відрізняє нашу планету від інших неживих космічних тіл. Фіксація процесів та історії функціонування певної ґрунтової системи, а через неї і зовнішнього середовища в кожній однорідній ділянці ґрунтового покриву дає змогу говорити про ґрунт як про «пам’ять» («дзеркало») ландшафту.

Мал. 1. Гірські породи органічного походження.

Ґрунт як будь-яка біокосна система в результаті свого функціонування формує чотири типи продуктів: гази, розчини, твердофазні сполуки, біомасу. Гази й розчини порівняно швидко виводяться назовні за рахунок активного обміну з атмосферою та гідросферою. Жива речовина циклічно відмирає та відроджується. Це означає, що перші три типи продуктів функціонування біокосних систем оновлюються постійно, періодично з високою інтенсивністю. І тільки твердофазні сполуки здатні до тривалої акумуляції. Саме вони й забезпечують «пам’ять» ландшафту.

Поширення ґрунтів на планеті підпорядковується законам природної широтної зональності та вертикальної поясності. Ці закони було відкрито В. Докучаевым під час вивчення ґрунтового покриву Кавказу в 1900 р. Так, основні типи ґрунтів поширені на поверхні материків Землі широкими смугами (зонами), що послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших чинників ґрунтоутворення в напрямку від екватора до полюсів на рівнинах та від підніжжя до вершин у горах.

Географ, ґрунтознавець С. Неуструев установив невідповідність між вертикальною зональністю та розміщенням окремих типів ґрунтів у різних гірських регіонах, пов’язану з: 

1) експозицією схилу; 

2) інтерференцією зон (вклинюванням або випадінням; наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько- лісових і гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів);

 3) інверсією зон;

 4) міграцією зон (проникнення однієї зони в іншу, наприклад по гірських або річкових долинах).

ВПЛИВ ҐРУНТІВ НА СПЕЦІАЛІЗАЦІЮ ГОСПОДАРСТВА РЕГІОНУ, КРАЇНИ.

 Родючість ґрунтів безпосередньо впливає на видовий склад і продуктивність рослинництва, а наявність або відсутність рослинної кормової бази, у тому числі степові та лукові пасовища, — і на спеціалізацію та ступінь розвитку тваринництва. Зв’язок між ґрунтом і кліматом місцевості, який є одним із важливих чинників ґрунтоутворення, збільшує цю залежність.

Відомо, що провідною галуззю спеціалізації сільського господарства рослинництво стає в зоні степів (помірний кліматичний пояс), де поширені родючі чорноземні ґрунти (Україна, Казахстан, Аргентина, Чилі, Росія, Канада, США, Китай, Монголія, Болгарія, Молдова тощо). Майже скрізь у світі в степовій зоні вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, цукрові буряки, ефіроолійні та овочеві культури, розвинені баштанництво, садівництво й виноградарство. У степах набули розвитку майже всі високопродуктивні напрями тваринництва: молочно-м’ясне й м’ясо-молочне скотарство, конярство, свинарство, вівчарство та птахівництво.

• Органогенні, осадові гірські породи утворилися з решток рослинних і тваринних організмів або продуктів їх життєдіяльності. Мікроорганізми беруть безпосередню участь у руйнуванні мінералів і гірських порід у процесі біологічного вивітрювання. Надзвичайно великою є роль живих організмів у формуванні ґрунтів.
• Ґрунт формує чотири типи продуктів: гази, розчини, біомасу та твердофазні сполуки, здатні до тривалої акумуляції. Саме ці сполуки забезпечують «пам'ять», або є «дзеркалом» ландшафту.
• Поширення ґрунтів на планеті підпорядковується законам природної широтної зональності та вертикальної поясності.
• Родючість ґрунтів впливає на видовий склад та продуктивність рослинництва, а через нього й на спеціалізацію тваринництва.

Дослідження12.

Тема: Деградовані ґрунти: причини і перспективи використання.

Завдання:

• 1. Доведіть значення живих організмів для розвитку літосфери, утворення мінералів і гірських порід та ґрунтів.
• 2. Обґрунтуйте необхідність охорони ґрунтів.
• 3. Спрогнозуйте подальший вплив господарської діяльності людини на ґрунти.
• 4. Порівняйте ґрунтовий покрив України та Білорусі. Зробіть висновки.
• 5. Проаналізуйте поширення ґрунтів на рівнинах та в горах України.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати матеріал п. 18 та мою для вас підбірку.

2. Виконати дослідження.