Добрий день.
Сьогодні 6 листопада 2023 року.
Запрошую на урок географії учнів 7, 8 та 11 - Б класів.
Географія 7 клас
Тема: Води суходолу. Використання водних ресурсів.Практична робота №3 "в".
Води в Африці розподіляються вкрай нерівномірно. Відмінною особливістю є чималий басейн внутрішнього стоку (третина площі материка), більше третини континенту взагалі не має стоку. Кліматичні умови в екваторіальному та субекваторіальному кліматичних поясах створили умови для формування тут найгустішої річкової системи. Тут випадає чимало опадів, вони стікають у струмочки, які зливаються й утворюють річки.
Дуже мало річок у пустелях. Фактично постійні течії є лише у тих річок, які починаються у добре зволожених місцях за тисячі кілометрів від пустель, де, наприклад, Ніл, Оранжева, Нігер, Сенегал. У Сахарі в минулому клімат був більш вологим. Про де свідчить наявність сухих річищ, які отримали в Африці назву «ваді». Лише інколи під час рідкісних дощів вони заповнюються водою.
Річки Африки живляться переважно дощовими водами. Тому цілоріч повноводні вони лише в екваторіальному поясі. В субекваторіальному поясі річки під час дощового сезону переповнюються водою, а в сухий сезон різко зменшують свою водність, а іноді перетворюються на ланцюжок озер чи пересихають зовсім. В областях із середземноморським субтропічним кліматом річки виходять із берегів теплої дощової зими. Влітку, під впливом тропічних сухих повітряних мас, їх водність значно зменшується.
На фізичній карті Африки добре видно, що на характер річкової мережі материка впливає рельєф. Великі та повноводні річки, в тому числі Конго, Голубий Ніл і Замбезі витікають із гірських районів. Внаслідок перетину водою розломів земної кори на річках утворилися водоспади, а в місцях виходів кристалічних порід на поверхню — пороги. Більша частина вод річок Африки стікає в Атлантичний океан. Площа його басейну є найбільшою. Частина річок належить до басейну Індійського океану — Замбезі, Лімпопо.
До річок внутрішнього стоку належать річки Шарі, що починається на плато Дарфур і впадає в безстічне озеро Чад, Окаванго на півдні Африки й інші. Окаванго тече у напівпустельну западину Калахарі де, утворивши велику дельту, під час посушливого періоду висихає.
Ми знаємо, що дельта річки — це місце, де вона впадає в іншу річку або озеро, море чи океан. У випадку з Окаванго зовсім інша справа. Могутня річка завдовжки понад 1,5 тис. км губиться в пустелі Калахарі, розділившись на кілька могутніх рукавів.
Найповноводнішою річкою Африки є Конго. За довжиною вона поступається на материку лише Нілу. Конго двічі перетинає екватор. Тут майже щодня йдуть рясні дощі, тому річка повноводна упродовж усього року. Протікаючи схожими на східці уступами гір і плоскогір’їв, Конго утворює численні пороги та водоспади.
Водну систему Нілу тривалий час вважали найдовшою на Землі. На 2013 р. установлено, що найдовша річкова система в Амазонки — 6992 км, тоді як довжина системи Нілу становить 6852 км.
Річка бере початок на Східно-Африканському плоскогір’ї і впадає в Середземне море, утворюючи велику дельту. У верхній течії вона приймає великі притоки, лівий — Бахр-єль-Газаль і праві — Ачва, Собат, Голубий Ніл і Атбара. Нижче гирла правої притоки Атбара Ніл протягом 3120 км тече, не маючи приток. Повноводний Голубий Ніл бере початок із озера Тана на Ефіопському нагір’ї.
Тисячі кілометрів річка несе свої води пустелею, де роками не випадає жодної краплі дощу. Для давніх єгиптян Ніл був загадковою річкою. Складно було усвідомити, чому влітку, за найбільшої спеки, він раптом розливався та виносив родючий мул у заплаву. Сьогодні нам легко пояснити цю загадку Нілу.
Третя за довжиною та площею басейну річка Африки — Нігер. Вона починається поблизу океану в субекваторіальному кліматичному поясі. У верхній течії — це повноводна, порожиста річка, яка прямує в Сахару. На межі пустелі річка розпадається на безліч протоків. Під прямим кутом вона повертає на південний схід і впадає у Гвінейську затоку в екваторіальному поясі.
Найбільшою річкою басейну Індійського океану є Замбезі. За довжиною вона трохи перевищує Дніпро, але за водністю значно більша.
Замбезі відома вражаючим водоспадом Вікторія. Місцеві жителі дуже влучно назвали водоспад «Мосі-оа-тунья» («Гримлячий дим»). Річка розливається тут майже на 2 км завширшки, падає у розлом у земній корі глибиною 120 м. За своїми розмірами водоспад Вікторія удвічі вищий за знаменитий Ніагарський і у півтора рази довший. Невеличкі острівці та скелясті виступи розбивають могутній струмінь Замбезі на кілька окремих водоспадів. Найпотужніший із них має досить промовисту назву «Горлянка диявола».
Озера і болота. В Африці багато великих озер, найбільше з них — Вікторія. Серед прісноводних озер світу Вікторія поступається за площею лише озеру Верхньому в Північній Америці. Площа Вікторії — 68 800 км2, що майже в 2,5 разу більше за площу Київської області (28 131 км2). Глибина озера сягає 80 м.
Низка великих озер утворилася у розломах земної кори. Їхні озерні западини продовгуваті та дуже глибокі. Найбільше серед них — Танганьїка — завдовжки понад 680 км. Ширина озера — від 50 до 80 км. За площею озеро більше за Одеську область. За глибиною (1435 м) Танганьїка поступається лише найглибшому у світі озеру Байкал. Озеро Ньяса — третє за глибиною у світі, у нього впадає 14 річок.
На межі Сахари та саван знаходиться озеро Чад. Річки, які в нього впадають, течуть із субекваторіального кліматичного поясу, де опади випадають нерівномірно за сезонами. Відповідно рівень озера також змінюється за сезонами. Під час сезону дощів площа озера збільшується вдвічі. Тому береги озера непостійні і на карті позначені пунктирною лінією. Озеро висихає, створюючи страшну екологічну проблему для місцевого населення. Його площа зменшилася в 27 разів! Це відбувається вже всьоме за останнє тисячоліття.
Чимало в Африці і заболочених територій. Найбільше їх в екваторіальному поясі. Приміром, у Руанді знаходиться велетенське болото Кагери. Воно має довжину понад 50 км і ширину до 30 км.
Водойми Африки є природним багатством, без якого неможливе життя людини на материку. В Африці нерідко трапляється так, що навіть коли у водоймі є вода, пити її неможливо, адже вона забруднена. Спробуйте і ви заощаджувати цей безцінний дар матінки природи — воду! Пам’ятайте, що не всі мешканці нашої планети можуть скористатися нею, просто відкривши кран!
Жителі Африки використовували воду річок і озер в сільському господарстві протягом тисячоліть, варто згадати лише землеробську цивілізацію Стародавнього Єгипту. Особливо важливими щодо цього і сьогодні є річки Ніл, Замбезі, Нігер.
Річки Африки багаті на гідроенергію, найбільші її запаси має річка Конго. На річці Ніл 1970 р. у районі міста Асуан було побудовано велику греблю, яка і сьогодні є однією з найбільших на материку. Асуанська гідроелектростанція дає електроенергію містам і селам Єгипту.
До того ж водойми материка використовують як транспортні шляхи та джерела риби. За загальним виловом прісноводної риби Африка поступається лише Азії.
Крім того, Африка багата на підземні води. Особливого значення їх використання набуває в Сахарі, де за допомогою підземних вод можна розвивати рослинництво, розводити сади.
Пропоную переглянути:
Тема: Познвчення на к.к. водних басейнів Африки.
Завдання:
1. Дайте характеристику одному з водних басейнів Африки.
2. Нанесіть на к.к. ріки, озера, водоспади материка.
3. Висновок.
Домашнє завдання:
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.
2. Виконайте практичну роботу та надішліть на перевірку ДО наступного уроку.
Географія 8 клас.
Тема: Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Дослідження 3"а".
Догеологічний етап розвитку Землі. Історія нашої планети налічує близько 5 млрд років. Перший мільярд років свого існування Земля не мала земної кори. Наша планета являла собою велетенську розігріту кулю. В розплавлених надрах важкі частки опускалися до центру, сформувавши ядро, а легкі піднімалися до поверхні, утворюючи мантію. Планету бомбардували метеорити. Повсюдно вивергалися вулкани. З їх газів виникла первинна атмосфера, але кисню в ній майже не було. Цей етап існування нашої планети називають догеологічним — часом до виникнення земної кори, тобто перших гірських порід.
Відносний та абсолютний вік гірських порід. Геологія — наука про земну кору, її склад, будову, історію розвитку та процеси, що в ній відбуваються. Гірські породи формувалися в результаті дії багатьох внутрішніх і зовнішніх процесів. Деяким гірським породам кілька мільярдів років, іншим — десятки тисяч. Звісно, люди не були свідками всієї історії нашої планети. Тоді ж за якими ознаками вчені її відновлюють? Як визначають вік гірських порід?
Розрізняють відносний та абсолютний вік порід. Відносний вік показує, яка гірська порода виникла раніше, а яка — пізніше, тобто порівнюється час утворення однієї породи відносно іншої. Зазвичай осадові породи, що лежать нижче, утворилися раніше, а згодом на них нашарувалися нові товщі осадових порід. Якщо магматична порода прорізає в надрах землі шари осадових, то вона молодша за них, адже магма занурилася в осадові породи, коли вони вже існували.
Іншим способом визначення відносного віку гірських порід є вивчення решток давніх живих організмів, що в них збереглися. Адже в кожний великий проміжок історії Землі на ній жили певні рослини та тварини. Згодом їх змінювали інші.
Наприклад, якщо в гірських породах знаходять кістки динозаврів, це означає, що вони давніші за ті, в яких знаходять скелети птахів і звірів. Кам’яне вугілля з відбитками листків деревоподібних папоротей виникло раніше за буре вугілля з рештками квіткових рослин.
Визначити відносний вік гірських порід — це зробити лише півсправи. Важливо дізнатися, скільки мільйонів або й мільярдів років певній породі, тобто встановити її абсолютний вік. Але чи можливо це? Виявляється, так. У земній корі є свої «геологічні годинники» — радіоактивні речовини, зокрема уран. Із часом він повільно, але зі сталою швидкістю розпадається на свинець (який залишається в породі) та газ гелій (який розсіюється). Для повного розпаду урану необхідно 710 млн років. Знаючи про це, учені точно обчислюють, скільки міститься у гірській породі урану, а скільки свинцю. На підставі цього визначають, як давно виникла порода.
Завдяки вивченню відносного й абсолютного віку гірських порід нашої планети, вдалося встановити, як розвивалася земна кора та як видозмінювалося життя на Землі.
Геохронологічна таблиця. Геологічна історія нашої планети починається 4 млрд років тому, коли на поверхні мантії сформувалася земна кора. Геологічну історію Землі поділяють на значні відрізки часу — геологічні ери, які у свою чергу складаються з геологічних періодів. Назви періодам давали за різними ознаками. Найчастіше вони пов’язані з сучасними або давніми географічними назвами місцевостей, де були досліджені гірські породи відповідного часу. Наприклад, девонський (від графства Девоншир у Великій Британії), пермський (від російського міста), Юрський (від гір Юра в Альпах) та інші. Деякі періоди названі за складом переважальних гірських порід, які були на той час сформовані, зокрема кам’яновугільний, крейдовий.
Поділ геологічної історії Землі на ери та періоди відображено у геохронологічній таблиці, або шкалі, яка є своєрідним календарем із проміжками часу від десятків мільйонів до мільярдів років. Міжнародну геохронологічну таблицю уклали вчені у другій половині XIX ст. і з накопиченням нових фактів багаторазово уточнювали. В підґрунті таблиці перебуває відносний вік гірських порід. Тому найдавніші ери показані знизу таблиці (як у земній корі залягають і більш давні осадові породи), молодші — зверху. В геологічній історії Землі виділяють п’ять геологічних ер.
Розвиток Землі у ранні геологічні ери. Архейська ера (з грецької — давній) тривала від 4 до 2 млрд років тому і становить половину всієї геологічної історії планети. Життя у ті часи не існувало. Хлюпотіло море. Вулканізм мав глобальний характер. Первинні материки мали вигляд велетенських застиглих потоків лави.
Протерозойська ера (з грецької — раннє життя) охопила відрізок часу від 2 млрд до 570 млн років тому й становить ще 40 % геологічного часу. На думку вчених, земна кора залишалася неспокійною. Літосфера розтріскалася на велетенські плити, які почали дрейфувати. Процеси вулканізму й активного горотворення локалізувалися на краях літосферних плит. Наприкінці протерозою відбулася байкальська епоха горотворення. Нині на місці її прояву знаходяться сильно зруйновані брилові гори. Близько 3 млрд років в Океані на мілководді виникли перші мікроорганізми. Наприкінці протерозойської ери в океанах панували водорості та прості м’якотілі тварини, які після себе майже не лишили слідів існування.
Разом архейську та протерозойську ери називають докембрієм (за назвою першого періоду наступної Палеозойської ери), який охоплює 90 % усього геологічного часу. Проте поки що небагато накопичено знань про ті віддалені часи, тому дві перші ери не поділяють на геологічні періоди.
Розвиток Землі у палеозойську еру. Палеозойська ера (з грецької — давнє життя) розпочалася 570 млн років, а закінчилися 240 млн років тому та становить 6 % від усього геологічного часу. Про цей відрізок історії Землі накопичено чимало знань, тому Палеозойську еру поділяють на шість геологічних періодів. Перші три становлять ранній палеозой, три наступні — пізній палеозой.
У ранньому палеозої материки й океани зовсім не були подібні до сучасних. У південній півкулі існував давній материк Гондвана, а у північній — кілька окремих материків: Лаврентія, Сибір (Ангарида), Європа й інші. На краях тодішніх літосферних плит відбувалося каледонське горотворення. Нині ці давні гори сильно зруйновані зовнішніми процесами. У середині плит формувалися величезні рівнини. В ранньому палеозої життя вирує лише в Океані. Панують водорості, а серед тварин — медузи, губки, молюски, давні ракоподібні істоти трилобіти. В силурійський період перші рослини вийшли з Океану на заболочені ділянки суходолу та наситили повітря киснем.
У пізньому палеозої внаслідок пересування літосферних плит вони поступово зближуються і наприкінці Пермського періоду утворюється надматерик Пангея (з грецької — уся земля), який оточують океани Панталасса (з грецької — усе море). При цьому по лініях зіткнення давніших материків відбувалося герцинське горотворення. В Україні на той час сформувалися гори на місці Донецького кряжу та рівнинної частини Криму. В Океані панівною групою тварин стають риби. На суходолі за умов вологого і теплого клімату серед деревоподібних папоротей літали велетенські комахи. З води вийшли на суходіл велетенські земноводні — родичі сучасних жаб.
Розвиток Землі у мезозойську еру. Мезозойська ера (з грецької — середнє життя) тривала від 240 млн до 67 млн років тому і становить близько 3 % від усієї історії розвитку земної кори. Вона складається із трьох геологічних періодів: тріасового, юрського та крейдового. Клімат материка Пангея стає сухим і спекотним. Де призводить до вимирання вологолюбної флори і фауни пізнього палеозою. Папороті змінюють посухостійкі голонасінні рослини, а земноводних тварин — плазуни (рептилії), яких назвали динозаврами (у перекладі — страшна ящірка). Останні опанували усі сфери життя: суходіл, повітря й воду.
Наприкінці тріасового періоду Пангея починає розколюватися на два материки: південний — Гондвану, північний — Лавразію. Між ними виникає океан Тетіс. До кінця мезозою ці материки продовжують розколюватися на сучасні континенти. Внаслідок розсування материків виникають улоговини сучасних океанів. У місцях зіткнення літосферних плит відбувається мезозойське горотворення.
У середині мезозою з’явилися квіткові рослини, перші птахи та ссавці. Спочатку ці тварини були малочисельними та невеликими за розмірами й суттєвої конкуренції динозаврам не становили. Але вони мали неабияку перевагу порівняно з рептиліями — теплокровність, що дало їм змогу вижити в епохи суттєвого похолодання клімату.
Розвиток Землі у кайнозойську еру. Кайнозойська ера (з грецької — нове життя) розпочалася 67 млн років тому і триває донині. Вона становить менше 1 % геологічної історії. Її поділяють на три геологічні періоди: палеогеновий, неогеновий і четвертинний (або антропогеновий). Материки й океани поступово набувають сучасних обрисів. У місцях зіткнення літосферних плит проявляється альпійська епоха горотворення, в результаті якої утворюються величезні пояси гір. Серед них — Карпати та Кримські гори. Давні плазуни й динозаври вимерли ще в кінці мезозою. Клімат палеогену та неогену був теплим і вологим, тому на суходолі на той час жили теплолюбні рослини та тварини. В четвертинному періоді відбувається різке похолодання клімату, що спричиняє чотири епохи зледеніння у північній півкулі Землі. Максимальна з них, Дніпровська, досягла території України. Це суттєво вплинуло на склад гірських порід, змінило рельєф, а також видовий склад рослин і тварин. Антропоген — час появи та розвитку людини.
Д.З. :
1. П.14 та моя для вас підбірка - перегляньте, законспектуйте важливе.
2. Вивчіть геохронологічну таблицю, що на стор. 72-73.
3. Виконати і надіслати на перевідку дослідження.
Географія 11 клас.
Тема: Властивості літосфери. Дослідження 3-4.
Пропоную переглянути:
Дослідження 3-4 ( на стор. 59 вашого підручникатематика досліджень).
Домашнє завдання:
1. Повторіть дану тему - п. 9.
2. Виконайте дослідження та надішліть їх ДО наступного уроку.
Немає коментарів:
Дописати коментар