Доброго дня.
Сьогодні 14 жовтня 2025 року.
Запрошую на урок географії учнів 8-11 класів
Географія 8 клас
Тема: Чим цікава геологічна історія України. Дослідження 3.
- Більша частина території України розташована на давній Східноєвропейській платформі, яка має стародавній кристалічний фундамент, що є однією з найдавніших ділянок земної кори.
- Територія України також включає елементи Середземноморського рухливого поясу (наприклад, Карпати), де відбуваються активні тектонічні процеси.
- Це унікальне гірське пасмо органічного походження, утворене з решток коралів, молюсків та інших організмів, які мешкали в Сарматському морі мільйони років тому.
- Геологічна історія зумовила значне різноманіття корисних копалин, зокрема:
- Кристалічний фундамент: Багатий на поклади залізних, марганцевих, поліметалевих руд та інших корисних копалин.
- Сарматське море: Залишило поклади кам'яної солі на Прикарпатті.
Перегляньте: - Кристалічний фундамент: Багатий на поклади залізних, марганцевих, поліметалевих руд та інших корисних копалин.
Дослідження 3.
- 2.У якій ері ми живемо;
- 3. Як відрізняються геологічні ери від періодів;
- 4. Як і навіщо визначати вік гірських порід;
- 5. Яка різниця між абсолютним і відносним віком гірських порід.
- 6. Що цікавого ви знайшли для себе( напишіть міні-повідомлення).
Географія 9 клас
Тема:Рослинництво світу. С/г України. Практична робота 3.
Пропоную переглянути:
ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА СВІТУ.
Порівняно з іншими видами економічної діяльності сільському господарству властиве освоєння значних земельних площ, тривалий термін виробничого процесу, велика трудомісткість. Його роль в економіці різних країн і регіонів має значні відмінності.
Розрізняють товарне й споживче сільське господарство. Для товарного характерна велика продуктивність, інтенсивність розвитку, високий рівень спеціалізації. Для споживчого — низька продуктивність, екстенсивність розвитку, відсутність спеціалізації.
У розвинених країнах переважає товарне сільське господарство. Воно розвивається на основі механізації, хімізації, застосування біотехнологій, новітніх методів селекції. У країнах, що розвиваються, сільське господарство неоднорідне. Воно включає в себе традиційний сектор дрібних приватних селянських господарств і плантаційний експортооєрінтований сектор, що складається з великих господарств, які збувають свою продукцію за кордон.
У структурі світового сільського господарства частки землеробства і тваринництва приблизно рівні. Тваринництво переважає в розвинених країнах, а рослинництво — у країнах, що розвиваються.
Є два основні типи рослинництва — неполивне та зрошувальне. Останнє поширене у тропіках, сухих субтропіках і субекваторіальних широтах. Найбільші площі зрошуваних земель у Китаї, Індії, Мексиці, Пакистані, Єгипті.
ГЕОГРАФІЯ ОСНОВНИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР.
Основа рослинництва — зернове господарство. Під зерновими культурами зайнята майже половина оброблюваних земель світу. Вони є основним джерелом рослинних білків у харчуванні та відгодівлі худоби. У розвинених країнах велика частина зерна згодовується худобі (до 75 %), а в країнах, що розвиваються, навпаки, іде на продовольчі потреби (до 90 %). Майже 4/5 світового виробництва припадає на три основні «хліби людства» — пшеницю, рис і кукурудзу (мал 1). За площею посівів й експорту першість серед зернових культур належить пшениці. Також значні площі зайняті під посівами жита, ячменю та інших зернових культур.
Мал. 1 Структура виробництва зернових культур світу, 2014 р.
Світові можливості
Найбільшу врожайність пшениці в 2015 р. зафіксовано в Нортумберленді (Англія) — 16,5 т/га.
Мал. 2. Картина на рисовому полі в Японії
Пшениця дає найбільші врожаї на чорноземах. За природними умовами найсприятливіші регіони її вирощування — Степ і Лісостеп, де вона є головною серед продовольчих зернових культур. В областях континентального клімату з холодними зимами (степові провінції Канади, азіатська частина Росії та Північний Казахстан) вирощують яру пшеницю, а помірно-континентального, з м’якими зимами (США, країни Європи та ін.) — більш урожайну озиму. Найбільші у світі виробники пшениці: Китай, Індія, Росія, США, Франція.
Рис вимогливий до ґрунту, теплолюбний і вологолюбний. Поля, на яких вирощують цю культуру, на час вегетації зазвичай затоплюють водою. Без зрошення рис можна вирощувати лише в районах зі значною кількістю опадів (1500-2000 мм). Найбільш сприятливі для рису природні умови — у тропіках і субтропіках. Рис широко культивують у країнах Східної, Південно-Східної та Південної Азії (Китай, КНДР, Республіка Корея, Японія, Таїланд, М’янма, В’єтнам, Лаос, Індія, Пакистан, Індонезія, Філіппіни), де він є основним продуктом харчування. Розвитку рисосіяння тут, крім відповідних природних умов, сприяє висока забезпеченість робочою силою (рис — культура трудомістка). Крім азіатських країн, рис вирощують у США, Бразилії, Єгипті. Головні виробники рису — Китай (понад 1/3 світового виробництва), Індія (1/5), Індонезія, Бангладеш, В’єтнам — є одночасно й великими його споживачами.
Кукурудза — рослина теплолюбна, досить вимоглива до ґрунтів. Серед зернових культур посідає друге місце у світовій торгівлі та відрізняється найбільшою врожайністю. Кукурудза є одночасно продовольчою та кормовою культурою. Тому в країнах розвиненого тваринництва під неї відводять значну частину посівної площі. Переважна частина світового виробництва цієї культури припадає на США, Китай, Бразилію, Аргентину та Мексику. Для власних продовольчих потреб і фуражної бази кукурудзу вирощують також у багатьох європейських (Франція, Угорщина, Румунія, Молдова, Україна, Росія та ін.) й африканських країнах (ПАР, Кенія, Ангола, Мозамбік, Малаві та ін.).
З інших зернових культур найбільш важливі: жито, ячмінь, овес, просо та сорго. Жито добре росте на лісових ґрунтах помірного поясу. Тому 90 % його світового збору припадає на країни Західної та Східної Європи. Ячмінь й овес, як найменш теплолюбні зернові культури, здебільшого вирощують у країнах лісової зони Північної Америки (Канада, США) і Європи (Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Росія та ін.). Просо й сорго — теплолюбні й посухостійкі, вирощують їх переважно в США (1/4 світового виробництва), у степових і напівпустельних районах Азії (Індія та Китай) й Африки (Північний Судан, Малі, Нігер).
ГЕОГРАФІЯ ОСНОВНИХ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР.
Цукрова тростина й цукровий буряк — найважливіші цукроноси; бавовник і льон — основні прядильні культури; соя та соняшник — олійні культури; чай, кава й какао — стимулюючі рослини; гевея — каучуконос тощо.
Цукрова тростина — багаторічна теплолюбна й вологолюбна рослина, яку культивують у тропіках і субтропіках. Головні виробники цукрової тростини — країни Латинської Америки (Бразилія, Куба, Мексика та ін.), Східної й Південної Азії (Індія, Китай, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам та ін.), а також Австралія.
Цукровий буряк — культура менш теплолюбна, ніж цукрова тростина, поширена в помірному поясі. За збором цукрових буряків попереду європейські країни (Польща, Німеччина, Росія, Туреччина, Україна, Франція) і США.
Більшу частину цукру, виробленого у світі, отримують із цукрової тростини. Основні виробники: Бразилія, Індія, Китай, Таїланд.
З волокнистих культур, крім бавовнику й льону, в текстильній промисловості світу використовують джут і сизаль. Бавовник потребує багато тепла, сонячного світла й добре зволожених, багатих на поживні речовини ґрунтів. Найбільше підходять для нього природні умови тропіків і субтропіків. Основні виробники бавовни: Індія, Китай, США, Пакистан, Бразилія та ін.
Льон-довгунець — культура помірного поясу зони широколистих лісів. Основні виробники: Канада, Казахстан, Китай, Росія, США, Індія.
Джут — трав’яниста рослина субекваторіального й екваторіального клімату, його волокна використовують для виготовлення грубих тканин, мотузок, канатів. Виробництво сконцентровано в Китаї, Індії, Бангладеші.
Сизаль — волокно, вироблене з листя трав’янистої тропічної рослини агави. Вирощують у Бразилії та окремих африканських країнах (Танзанія, Кенія та ін.).
Чай, кава, какао — тепло- й вологолюбні рослини, їх переважно вирощують у тропіках і субтропіках, де випадає багато опадів. Найбільші у світі виробники й експортери чаю — Індія, Китай, Шрі-Ланка, Індонезія, Туреччина; кави — Бразилія, Колумбія, Мексика, Ефіопія; какао-бобів — Кот-д’Івуар, Гана, Нігерія, Камерун, Бразилія.
Соя — найважливіша олійна культура, найбільшого поширення набула у США (майже 40 % світового виробництва й експорту соєвих бобів), Бразилії, Аргентині (мал. 4). Велике значення мають інші олійні культури — соняшник (Україна, Аргентина), оливкове дерево (країни Середземномор’я), олійна пальма (країни Західної й Екваторіальної Африки, Індонезія, Малайзія), арахіс (тропічні країни Америки, Азії та Африки), ріпак (Канада, Індія, Аргентина).
Мал. 4. Плантація соїв Індії
Світові можливості
На нашій планеті вирощують понад 6000 сортів яблунь. За кількістю вирощених яблук перше місце посідає Китай.
Із соку гевеї виробляють натуральний каучук. Найбільші у світі плантації гевеї розташовано в Малайзії, Індонезії, Таїланді, Бразилії.
Землеробство поділяється на овочівництво, садівництво, виноградарство. Великі врожаї картоплі збирають у Китаї, Індії, Росії, Україні та США. Найбільші райони світового виробництва цитрусових, інших плодів й овочів — штати Каліфорнія та Флорида в США та країни Середземномор’я.
Велику групу непродовольчих технічних культур становлять ефіроолійні й фарбувальні рослини. Це троянда, герань, лаванда, коріандр, мальва, шафран та ін. Їх використовують як цінну промислову сировину в парфумерній промисловості. До технічних культур належать також тютюн і хміль. За збором тютюну першими є Туреччина, Куба, США, Болгарія, хмелю — Німеччина та Чехія.
Квітникарство спрямоване на задоволення власних потреб країни й на експорт. Провідними у світі «квітникарями» й експортерами квітів є Нідерланди, Колумбія, Філіппіни.
Луківництво є основою для кормової бази тваринництва. Серед кормових культур виділяють багаторічні й однорічні трави — конюшину, люцерну, вику, тимофіївку та ін. Вирощують також кормові коренеплоди — буряк, моркву, брукву, турнепс, топінамбур тощо. Є і кормові баштанні культури. Луківництво розвинене в багатьох країнах світу.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:
- Географія сільського господарства характеризується різноманіттям форм виробництва й аграрних відносин.
- Розрізняють товарне й споживче сільське господарство.
- У розвинених країнах переважає товарне сільське господарство. Воно розвивається на основі механізації, хімізації, застосуванні біотехнологій.
- Основа світового сільського господарства — виробництво зерна.
- Значна частина продовольчих культур надходить на світовий ринок і забезпечує людство продуктами харчування.
- Технічні культури дуже вимогливі до природних умов, їх вирощування трудомістке, а поширення обмежене.
- Технічні культури — сировина для легкої та харчової промисловості. Найбільш важливі з них — волокнисті. Луківництво є основою для кормової бази тваринництва.
Мал. 5. Плантація бананів у Гватемалі
Практична робота 3.
Тема: Визачення основних зернових і технічних культур.
Завдання:
- 1. Поясніть, чим відрізняється товарне сільське господарство від споживчого.
- 2. Протягом тривалого часу основною зерновою культурою у світі був мал. Як можна пояснити втрату ним чільної позиції в сучасних умовах?
- 3. Назвіть райони вирощування ярої й озимої пшениці. Покажіть їх на карті. Поясніть, чому їхні межі не збігаються.
- 4. Схарактеризуйте особливості поширення цукроносних й олійних культур. Установіть чинники, які обумовили розміщення кожної групи культур.
- 5. Наведіть приклади технічних культур. Зазначте країни, де їх вирощують. Заповніть у зошиті таблицю 1.
Таблиця 1
Технічні культури | Країни-виробники |
- 6. Назвіть три основні «хліби людства». Чому їх так називають? Покажіть на карті райони їх вирощування.
- 7. Підготуйте повідомлення про одну з волокнистих культур світу. Що з неї виробляють? Які вона має властивості? Чи є у вашому будинку речі, виготовлені з цієї культури? Назвіть їх.
- 8. Висновок.
Географія 10 клас
Тема:Франція. Особливості сучасного постіндустріального розвитку.
Пропоную переглянути:
Особливості сучасного постіндустріального розвитку країни.
Франція - високорозвинута постіндустріальна держава. Вона посідає 15-те місце за ВВП на душу населення серед країн Європи та 22-ге - в світі.
Найбільші французькі фірми є відомими у світі та Європі. Проте за обсягами товарообігу, прибутковістю та кількістю працюючих вони поступаються американським, німецьким і цілому ряду британських компаній.
В останні десятиліття економіка країни зазнала структурних зрушень. У первинному секторі економіки відбулося згортання добувної промисловості. Сільське господарство продовжує відігравати важливу роль в економіці Франції, хоча в ньому зайнято лише 2,8% населення. У 1,5 раза скоротилося значення вторинного сектору. Так, у переробній промисловості через скорочення традиційних виробництв (чорна металургія, текстильна промисловість) зросла частка новітніх: машинобудування, хімічної промисловості, електроенергетики. Це призвело до занепаду старих промислових районів. Важливе значення для престижу Франції на світовому ринку має виробництво та продаж предметів розкоші. В країні сформувався потужний третинний сектор, що представлений різноманітними видами послуг. Він охоплює понад 3/4 зайнятого населення та виробляє 79% ВВП країни.
У французькій економіці значною є частка іноземного капіталу, зокрема, у промисловості - до 40%, сфері послуг - 9%, в інформатиці та інших новітніх виробництвах - понад 50%. На підприємствах з іноземним капіталом працює понад 20% населення. За розмірами іноземних інвестицій у національну економіку Франція посідає 3-тє місце в світі. США та Німеччина найбільше інвестують в країну.
Домінуючі складники третинного сектору.
У третинному секторі французької економіки особливе місце посідають фінансова діяльність, освіта, туризм, швидкісні залізниці .
Найбільше значення має фінансово-кредитна система. Провідне місце в ній посідає банківський сектор. Основна частина банківських операцій припадає на три банки: «Банк насьональ де Пари», Credit Lyonnais і Societe Generate. Комерційний банк Credit Agricole обслуговує переважно аграрний сектор економіки. Зростає значення страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, фондових бірж. Париж є найбільшим фінансовим і біржовим центром Франції.
Домінуючі складники економіки Франції
Французька система освіти вважається однією з найкращих у світі. Основна її особливість - доступність безкоштовного навчання в державних вищих навчальних закладах. Щорічно на освіту витрачається близько 6% ВВП. Освіту у приватних закладах здобувають лише близько 17% учнів середньої школи та 14% студентів вишів. У Франції працює 80 університетів і близько 300 т.зв. вищих шкіл. Топ-200 найкращих університетів Європи - це 15 французьких вишів: університети Парижа, Ліона, Марселя, Бордо, Страсбурга, Монпелье, Тулузи.
У Франції з початку 90-х рр. XX ст. міжнародний туризм став одним із найпотужніших видів економічної діяльності. За обсягом туристичних потоків країна посідає 1-ше місце у світі - 84,7 млн осіб на рік (2015 р.). Державним органом, що сприяє розвитку туризму в країні, є Національна рада з питань туризму.
Туристична привабливість Франції пояснюється багатими рекреаційними ресурсами та високим економічним потенціалом території. Рекреаційні ресурси представлено великою кількістю пам'яток історії, культури, архітектури й мистецтва, багатоманітністю краєвидів, океанічними й морськими узбережжями, наявністю гірських масивів Альп і Піренеїв, комфортними кліматичними умовами, численними джерелами цілющих вод. Насиченість території соборами, монастирями, палацами, фортецями й музеями є однією з найвищих у світі. До списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО у Франції внесено 42 об'єкти (2016 р.). За цим показником країна поступається лише Італії та Іспанії. Культурні заклади активно використовуються для організації фестивалів, свят, ювілеїв тощо.
Швидкісний потягу Франції
Економічний потенціал території полягає в транспортній доступності, наявній мережі культурно-розважальних закладів. Усе це зумовлює розвиток екскурсійно-пізнавального, лікувально-оздоровчого, спортивного та інших видів туризму в країні. Найпопулярнішими для туристів місцями у Франції є Париж з його околицями (Іль-де-франс), Ніцца, Ліон, Руан, Страсбург, Ла-Рошель, Лурд, Бордо, Марсель. Париж називають «світовою столицею туризму».
Французька система залізничного транспорту - одна з найрозвинутіших у Європі. Вона охоплює всю країну й складається з місцевих, нічних та високошвидкісних потягів TGV. Франція - батьківщина швидкісних залізниць у Європі . Першу гілку було відкрито в 1981 р. між Парижем і Ліоном. Нині усі високошвидкісні залізниці країни сходяться до Парижа. Ними можна дістатися не лише до французьких міст, а й до сусідніх країн: Швейцарії, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії, а через підводний Євротунель під Ла-Маншем - до Великої Британії. Високошвидкісні потяги у Франції долають до 320 км/год. Пройшов випробуваннях потяг, який досяг швидкості 575 км/год. Потяги для високошвидкісних залізниць - французького складання.
Промислові виробництва, що визначають міжнародну спеціалізацію країни.
Пік розвитку промислових виробництв Франції припав на 60-70-ті рр. XX ст., коли вони демонстрували середні темпи росту до 7% на рік. Однак згодом темпи почали спадати. Особливо зменшилося виробництво традиційних товарів: тканин, шкіри, паперу, чавуну і сталі, будівельних матеріалів. Надалі швидкими темпами розвивалися найновітніші наукомісткі промислові виробництва, що посилило конкурентоспроможність французької промислової продукції. На світовому ринку отримали визнання аерокосмічне та військове виробництва, металообробка, автомобілебудування, електронна та електротехнічна промисловість, кольорова металургія (зокрема обробка рідкісноземельних металів), фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість, атомна енергетика. Провідні позиції Франція посідає у робототехніці, засобах зв'язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелектроніці, енергетиці.
За виробництвом електроенергії (553,4 млрд кВт/год - 2016 р.) Франція посідає 9-те місце в світі та 2-ге в Європі (після Німеччини). У зв'язку з нестачею паливних ресурсів уряд країни приділяє увагу розвитку атомної енергетики. Вона спирається на власну сировинну (уранові руди) та потужну науково-технічну базу. Водночас частину уранових руд довозять з африканських країн: Нігеру та Габону. У країні діють 19 АЕС.
За кількістю електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях, країна поступається лише США, а за часткою атомної енергетики їй немає рівних у світі - 72,3% (2017 р.). Виробництво електроенергії перевищує власні потреби на 20%, тому країна експортує найбільше електроенергії у світі.
Зміна структури електроенергетики Франції
Автомобілі Renault, Peugeot
Літак Airbus А380, складання м. Тулуза
У Франції проводяться активні наукові дослідження в області атомної енергетики. На півдні країни споруджується Міжнародний експериментальний термоядерний реактор. Electricite de France (EDF) є провідною компанією з виробництва і постачання електроенергії у Франції, а також найбільшим ядерним оператором у світі. 85% її акцій належить державі. Компанія виробляє 95% електроенергії без викидів вуглекислого газу.
Провідна роль у промисловості Франції належить виробництву машин та устаткування. Найбільше значення має виробництво автомобілів, якому належить третина вартості продукції машинобудування.
Автомобільну промисловість Франції контролюють дві найбільші компанії - державна Renault і приватна Peugeot-Citroen . За останні 30 років виробництво автотранспортних засобів у країні скоротилося вдвічі. Нині за цим показником Франція посідає лише 10-те місце в світі та 3-тє в Європі, поступаючись Німеччині, Іспанії та Великій Британії.
Добре розвинуто авіаційно-космічне виробництво, в якому Франція успішно конкурує із США.
На території Франції швидко розвивається концерн European Aeronautics Defence and Space (EADS). Це транснаціональна фінансово-промислова група з переважанням французького та німецького капіталу за участі Великої Британії та Іспанії. Вона виробляє пасажирські літаки та гелікоптери, засоби супутникового зв'язку, авіатанкери-дозаправлення для військово-повітряних сил тощо. Найбільший у світі пасажирський лайнер Airbus А380, що складений на підприємстві концерну EADS в місті Тулуза, став символом європейської інтеграції .
Високого рівня розвитку досягла електротехнічна промисловість, зокрема обладнання для атомних та гідравлічних електростанцій, а також електрокабель. Цей широкий асортимент продукції випускає крупний концерн Alcatel-Alstom. В електротехнічній промисловості також відомий концерн «Томсон», який посідає 1-ше місце у світі за випуском навігаційного обладнання для літаків.
Франція входить у топ-країн світу за виробництвом хімічної і нафтохімічної продукції. Серед хімічних виробництв нині переважає «легка хімія». На французькому ринку діє близько 300 парфумерно-косметичних компаній. Абсолютним лідером є корпорація L'Oreal. Виробництва парфумів та ліків зосереджено в Парижі та на його околицях. У країні також налагоджене виробництво хімічних волокон, пластмас, синтетичного каучуку, шин, побутової хімії.
Традиційно визначає міжнародну спеціалізацію Франції виробництво одягу. Як правило, у цьому виробництві переважають невеликі майстерні. З великих компаній найбільш відома Christian Dior. Париж традиційно вважається світовою столицею моди.
З традиційних видів діяльності найважливіше значення має виробництво харчових продуктів і напоїв. У ньому працює найбільша кількість населення, зайнятого у вторинному секторі економіки, а за вартістю експорту воно поступається лише авіаційно-космічному виробництву. В останні роки зростає виробництво здорових та органічних продуктів. Країна славиться виробництвом марочних вин, коньяків, лікерів. У кожній частині країни виробляють свої марки вин: шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор .
На виробництві вина Кагор у місті Каор
У країні одержують близько 400 сортів твердого сиру. Також відомі виробництва м'ясних та молочних продуктів, хлібобулочних та кондитерських виробів, овочевих консервів, соусів, приправ, харчових добавок, морепродуктів. Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості вирізняються території навколо столиці (Іль-де-Франс), Бретань, землі вздовж річки Луари. Найбільшою харчовою компанією країни є Danone. В «заморських» регіонах Франції виробляють цукор із тростини, ром, ваніль, іланг-ілангову олію, морепродукти, тропічні фрукти, консервують ананаси, пакують креветки.
Особливості аграрного сектору.
Франція є найбільшим виробником сільськогосподарської продукції в Європі та одним з найбільших її експортерів у світі. Хоч у країні чисельно переважають дрібні ферми, значну частку продукції виробляють у великих господарствах, що їх всіляко підтримує держава.
Основним аграрним виробництвом в країні є тваринництво, яке дає 2/3 вартості сільськогосподарської продукції. Франція вирізняється значним поголів'ям великої рогатої худоби, овець, свиней, домашньої птиці. Країна постачає на світовий ринок м'ясо (яловичину, свинину, баранину) та молочні продукти. Традиційним є розведення устриць (90% європейського виробництва) та жаб.
Рослинництво Франції спеціалізується на вирощуванні зернових культур (пшениці, ячменю, кукурудзи) та цукрового буряку. За виробництвом зерна Франція посідає 1-ше місце в Європі та є найбільшим його експортером у регіоні. У країні висаджують близько 550 сортів винограду. За споживанням овочів на душу населення країна є лідером у світі. Також розводять квіти, в т. ч. для виготовлення парфумів.
Характерні риси просторової організації господарства.
Для французької економіки характерним є нерівномірне розміщення продуктивних сил, надзвичайна централізація промислової, фінансової, культурної та політичної діяльності у столичному регіоні. Ще півстоліття тому головних промислових районів у Франції було три: багатопрофільний Іль-де-Франс (Великий Париж), вугільно-металургійний Схід (Лотарингія) та текстильна Північ (Лілль). Через припинення видобутку вугілля та залізних руд, зменшення обсягів текстильного виробництва ці райони стали депресивними. Водночас швидко зросла роль Півдня (Марсель, Тулуза) та Заходу (Бордо, Бретань) країни.
Іль-де-Франс - найпотужніший економічний осередок Франції. Він займає 2% території країни, там проживає 23% населення, яке забезпечує виробництво 30% ВВП. На цій території зосереджено 60% вишів, 40% наукових працівників, тисячі високотехнологічних підприємств, 37 % менеджерів і керівників підприємств, 18 з 20 найбільших фінансово-промислових груп і 48 з 50 найбільших компаній Франції. Там розташований найбільший діловий центр сучасної Європи - паризький район «науки і промисловості» Ла Віл'єт. Іль-де-Франс - найбільший в світі центр туризму, проведення конференцій та виставок, найбільший в Європі технополіс.
З метою подолання територіальних диспропорцій французький уряд проводить регіональну політику з вирівнювання економічного розвитку територій. Для цього, наприклад, на південь країни було перенесено авіаційно-космічне та металургійні виробництва.
Зовнішні економічні зв'язки.
Для економіки Франції характерне негативне сальдо торговельного балансу. Після вступу країни до Єврозони продукція французької економіки втрачає свою конкурентоспроможність через високу вартість евро відносно якості її продукції. Основними експортними товарами є машини і транспортне обладнання, літаки, військова техніка, пластмаси, хімікати, фармацевтика, залізо і сталь, напої. Франція є провідним експортером атомних технологій та технології зберігання радіоактивних відходів.
Країна належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти, що її завозить переважно з Алжиру і країн Перської затоки. Імпортуються також природний газ і вугілля. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та Алжиру. З інших товарів імпортуються машини та обладнання, транспортні засоби, споживчі товари, літаки, хімічні речовини.
Основними торговельними партнерами Франції є країни ЄС, переважно Німеччина. Зростає економічна співпраця з країнами Середнього та Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, Східної Європи, Китаєм.
Значне місце в зовнішніх зв'язках країни посідає діяльність на ринку капіталу. Водночас зростає й обсяг іноземних інвестицій в економіку Франції. Країна має великий розмір зовнішнього боргу, що становить 98,9% від ВВП (2017 р.).
Міжнародні зв'язки України з Францією.
Україна розширює політичні, економічні та культурні відносин з Францією. Уряд Франції відкрив кредитну лінію для України для використання в сфері ядерної безпеки та розвитку сільського господарства. Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, а Франція - продукцію хімічної промисловості, технічне обладнання, товари широкого вжитку.
Домашнє завдання:
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника та мою для вас підбірку.
2. Дайте письмову відповідь на наступні запитання:
1. Які спільні ознаки постіндустріального розвитку Франції та Німеччини?
2. Порівняйте перелік домінуючих складників третинного та вторинного секторів економіки Франції та Німеччини.
3. Які чинники зумовили провідні позиції Франції у розвитку міжнародного туризму?
4. Які з традиційних видів економічної діяльності та чому зберігають важливе значення в економіці Франції?
5. Порівняйте значення аграрного сектору в економіці Франції та Німеччини.
6. Схарактеризуйте особливості просторової організації господарства Франції. Т. Поясніть, під дією яких чинників протягом останніх десятиліть змінилася просторова організація господарства Франції.
Географія 11 клас
Тема: Склад, межі та будова географічної оболонки, закономірності ГО, сучасний етап ГО. Антропосфера.
Пропоную переглянути:
Ритмічними називають явища, які повторюються з певною періодичністю.
Циклічність — це процес, що розвивається не по колу, а по спіралі,бо кожний виток — новий рівень на тлі загального розвитку й поступального руху.
Зональність — закономірна зміна у просторі будови компонентів географічної оболонки.
Сучасна географічна оболонка — результат її тривалого розвитку, в процесі якого вона неперервно ускладнювалась.
Антропосфера — це особлива сфера, яка формується в географічній оболонці шляхом зміни її складових. Вона розвивається головним чином у біосфері (у її широкому розумінні) за активного впливу людини.
Із чого складається географічна оболонка? Як вона побудована?
Географічна оболонка - оболонка, до складу якої входять: нижня частина атмосфери, верхня частина літосфери, уся гідросфера та біосфера. Характерна особливість географічної оболонки - наявність речовини у трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Географічна оболонка існує переважно завдяки внутрішнім зв’язкам, що виникають між гірськими породами, повітрям, водою - компонентами літосфери, атмосфери, гідросфери.
Поряд із внутрішніми зв'язками географічній оболонці притаманні й зовнішні - з космосом і надрами, звідки надходять до Землі сонячна та внутрішня енергія. Сонячна енергія і внутрішня енергія Землі - це енергетичні компоненти географічної оболонки. Ззовні в географічну оболонку потрапляють також космічні промені, пил і метеорити, із земних глибин - різноманітні гази й солі, вода.
• Які межі географічної оболонки?
Верхня межа географічної оболонки розміщена на висоті близько 30 км від поверхні Землі, до цієї висоти шари атмосфери тісно взаємодіють з іншими оболонками. Сюди з повітряними потоками потрапляють живі організми - бактерії, спори й пилок. Нижня межа географічної оболонки розташована в літосфері і сягає здебільшого глибини в кілька сотень метрів, а подекуди - 4 км. Саме тут утворюються мінерали і гірські породи, накопичуються підземні води і живуть найпростіші організми.
• Які закономірності географічної оболонки?
Географічній оболонці притаманні закономірності - тривалі стійкі взаємозв'язки між географічними об'єктами та явищами. Серед них визначальною є цілісність - існування сукупності природних компонентів як єдиного організму.
Цілісність досягається завдяки взаємозв'язкам та взаємодії природних компонентів. Зміна одного з компонентів неодмінно викликає зміну інших. Саме тому необережне втручання людини у природу, бездумне її перетворення призводять до негативних наслідків. Так, вирубування лісів стає причиною ланцюга взаємопов'язаних незворотних змін: зникають лісові рослини й тварини, змінюється місцевий клімат, вимиваються ґрунти, знижується рівень ґрунтових вод, міліють річки.
Кругообіг речовими та енергії - постійний обмін речовиною та енергією між оболонками Землі. Саме завдяки кругообігу речовин та перетворенню енергії в географічній оболонці всі її компоненти взаємодіють між собою. Розрізняють великі й малі кругообіги. Найважливіші з них - це ті, що безпосередньо впливають на органічний світ. Це кругообіги вуглецю, кисню, азоту. Усі кругообіги взаємопов'язані і входять до загального великого кругообігу: космос - географічна оболонка - глибинні шари Землі. Кругообіги є відносно стабільними, і тому підтримують певну природну рівновагу. Діяльність людини часто порушує природні кругообіги, що призводить до їхнього руйнування.
Ритмічність - закономірна повторюваність у часі всіх природних явищ і процесів. Розрізняють добові й сезонні ритми, під час яких природні явища і процеси відбуваються через однаковий проміжок часу впродовж доби й року. Це, наприклад, зміна дня і ночі, пір року, припливи і відпливи тощо. Є також багаторічні та вікові ритми: вікові коливання клімату і рівня води в річках та озерах, наступання і відступання льодовиків та ін. Оскільки географічна оболонка є цілісною, то різні ритми взаємопов'язані.
Поділ географічної оболонки на менші за розмірами природні комплекси. Серед таких розрізняють зональні й азональні природні комплекси. Зональні природні комплекси - це комплекси, які утворилися насамперед завдяки кліматичним умовам. До зональних природних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Вони послідовно змінюють один одного з півночі на південь за широтою. Така зміна у напрямку північ - південь називається горизонтальною, або широтною, зональністю.
Горизонтальна зональність переважає на рівнинах. Однак і тут природні зони не завжди зберігають широтне простягання. Морські течії, особливості розташування гірських хребтів порушують зональний розподіл умов зволоження, змінюючи простягання природних зон. У горах природні комплекси змінюються залежно від висоти. Це пов'язано з тим, що в гірських районах з висотою знижується температура, змінюється кількість опадів, а отже, і співвідношення тепла й вологи, що спричиняє зміну природних зон з висотою. Закономірна зміна природних зон з висотою має назву вертикальна зональність, або висотна поясність.
• Чим вирізняється сучасний етап розвитку географічної оболонки?
Географічна оболонка — це найбільший природний комплекс Землі, властивості якого формувалися протягом кількох мільярдів років. У розвитку географічної оболонки розрізняють три основні етапи - добіогенний, біогенний та антропогенний. Перший етап, його ще називають геологічним, характеризувався відсутністю живих організмів. Другий етап розвитку географічної оболонки ознаменувався появою життя. На початку воно було представлене виключно найпростішими організмами, які не чинили істотного впливу на формування географічної оболонки. Найсуттєвіших змін географічна оболонка зазнала в антропогенний етап - після появи людини. Правда, спочатку вплив людини на природу був незначним, оскільки вона намагалася здебільшого пристосуватися до середовища, споживаючи те, що було навколо, і не прагнула кардинально змінити те, що її не задовольняло.
Із часом зростаючі потреби людини вимагали активнішого використання природних ресурсів. І це спричиняло не лише виснаження, але подекуди й просто зникнення природних ресурсів. Експлуатація людиною багатств природи все більше супроводжувалося змінами її компонентів - наданням цим компонентам нових рис і властивостей. Фактично, у процесі життєдіяльності в географічній оболонці створювалися нові об'єкти - штучні форми рельєфу і русла річок, штучні дощі й водойми, нові види рослин і тварин, штучний мікроклімат у цілому тощо.
Наслідком цих тривалих дій стало те, що нині називають антропосферою - усе людство та частина географічної оболонки, що освоєна та видозмінена ним під час різноманітних видів діяльності.
ГОЛОВНЕ:
- географічна оболонка - оболонка, до складу якої входять нижня частина атмосфери, верхня частина літосфери, гідросфера та біосфера;
- межі географічної оболонки, що проходять в атмосфері на висоті близько 30 км та в літосфері - на глибині в кілька сотень метрів;
- географічна оболонка формується під впливом внутрішніх і зовнішніх зв'язків, що виникають між природними компонентами;
- головні закономірності формування і розвитку географічної оболонки - цілісність, кругообіг речовин і енергії, ритмічність, поділ на зональні й азональні природні комплекси.
- Великі міста - це своєрідні осередки тепла: температура тут стабільно вища, ніж за їх межами. У середньому за рік повітря в місті тепліше на 0,5-0,7 °С, у літні місяці ця різниця зростає до 1,5-2,5 °С, увечері - може досягати 6-8 °С. Як наслідок, початок і кінець усіх пір року у великих містах України та за їх межами зміщений: весна в містах настає раніше (інколи на 1-2 тижні), а зима - на стільки ж пізніше. Підвищення температури повітря в містах, порівняно з їхніми околицями, може спричинити теплове забруднення і виникнення в людей теплового стресу.
Домашнє завдання:
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника та мою для вас підбірку.
2. Дайте письмову відповідь на наступні запитання та надішліть на перевірку:
1. Поясніть, у чому специфіка «природи» великого населеного пункту.
2. Через що клімат будь-якого мегалополіса завжди помітно відрізняється від природного?
3. Чи можна, на вашу думку, уникнути згаданих проблем і що для цього слід зробити?
Немає коментарів:
Дописати коментар