Добрий день.
Сьогодні 16 вересня 2024 року.
Запрошую на урок географії учнів 8, 10 та 11 класів.
Географія 8 клас
Тема: Класифікація карт.
Пропоную переглянути:
1. Види карт.
Для того щоб орієнтуватися у великій кількості карт різних видів та змісту, слід пригадати їх упорядкування за різними ознаками.
За охопленням території розрізняють карти:
• усієї земної кулі (карти світу та карти півкуль);
• карти материків та океанів;
• карти окремих частин материків (держав, областей тощо). Від охоплення території значною мірою залежить масштаб карти. За масштабом усі географічні карти поділяють на такі види:
• великомасштабні (масштаб більший за 1 : 200 000);
• середньомасштабні (масштаб від 1 : 200 000 до 1 : 1 000 000);
• дрібномасштабні (масштаб менший за 1 : 1 000 000).
Чим більший розмір території, зображений на карті, тим дрібніший масштаб карти.
За змістом географічні карти бувають:
• загальногеографічні (топографічні, загальнотопографічні, оглядові) — з однаковою докладністю відображають усі основні елементи місцевості;
• тематичні (карти природних і суспільних явищ) — їх зміст визначається темою, якій вони присвячені;
• спеціальні — призначені для вирішення конкретних завдань і розраховані на кваліфікованого споживача (інженерно-будівельні, навігаційні тощо).
Залежно від того, у яких сферах людської діяльності вони будуть використані, карти розрізняють за призначенням: навчальні, туристичні, довідкові, військові, технічні тощо.
2. Способи картографічного зображення.
Картографічні умовні знаки є особливою мовою, яка дає змогу не лише подати певні відомості про об’єкти картографування, але й наочно передати їх просторове розміщення. Це не під силу іншим засобам передачі інформації, наприклад описовим або математичним.
Для того щоб охарактеризувати ділянку місцевості, зображеної на аркуші карти масштабу 1 : 100 000, потрібно близько 200 тис. слів. Такий опис займе приблизно 400 сторінок друкованого тексту.
Із метою зображення територіального поширення об’єктів, явищ і процесів застосовують системи умовних знаків, що називаються способами картографічного зображення. Особливо широко вони представлені на тематичних картах.
Спосіб якісного фону використовують для якісної характеристики об’єктів та явищ, що є суцільними на земній поверхні та які можна чітко розмежувати в просторі (мал. 1). Територію ділять за обраними ознаками на частини, кожну з яких позначають загальноприйнятим кольором або штрихуванням. У такий спосіб зображують, наприклад, кліматичні пояси на кліматичних картах, вік гірських порід — на геологічних, країни — на політичних.
Мал. 1. Спосіб якісного фону.
Для передачі кількісних відмінностей явищ суцільного поширення в межах виділених районів застосовують спосіб кількісного фону.
Спосіб ареалів полягає в зображенні на карті ділянки (ареалу) поширення об’єктів або явищ (мал. 2). Для передачі меж ареалів застосовують: оконтурення їх лінією різного рисунка, фарбування або штрихування, рівномірне розміщення художніх або символьних знаків. На картах природних умов України ареали застосовують для виділення басейнів корисних копалин, поширення районів небезпечних природних явищ тощо.
Мал. 2. Спосіб ареалів.
Спосіб локалізованих знаків використовують для зображення об’єктів, розміри яких не дозволяють відтворити їх у масштабі карти (мал. 3). Це можуть бути населені пункти, родовища корисних копалин, окремі форми рельєфу. Характеристику об’єктів передають форма, величина та колір значків. За формою значки можуть бути геометричними (мал. 3, а), буквеними (мал. 3, б) та наочними (мал. 3, в).
Мал. 3. Спосіб локалізованих знаків.
Спосіб лінійних знаків застосовують для зображення об’єктів, явищ і процесів лінійного характеру — кордонів, обрисів берегів тощо та лінійних об’єктів, що не виражаються по ширині в масштабі карти (дороги, річки) (мал. 4). Характеристики об’єктів передають малюнком, кольором і шириною ліній.
Мал. 4 Спосіб лінійних знаків.
Спосіб ізоліній полягає у відображенні величини неперервних у просторі явищ: ізолінії сполучають точки з однаковим кількісним показником (мал. 5, а). Проміжки між ізолініями іноді фарбують одним кольором різного відтінку, значення показника в них поступово змінюється (мал. 5, б). Рельєф зображують горизонталями (ізогіпсами), кількість опадів — ізогієтами, глибину морів — ізобатами, температуру повітря — ізотермами тощо.
Мал. 5. Спосіб ізоліній.
Точковий спосіб застосовують для зображення на карті масових розосереджених об’єктів кількістю точок (чи інших мініатюрних геометричних фігур) однакового або різних розмірів. Кожна з них має певне числове значення (мал. 6). Наприклад, одна точка може позначати 1000 га посівів сільськогосподарської культури.
Мал. 6. Точковий спосіб.
Спосіб картограми — це спосіб зображення прояву певного явища в межах одиниць територіального поділу за відносними показниками (на одиницю площі, проміжок часу, у проміле або відсотках) (мал. 7). Для картограми обов’язкова наявність шкали, яка відображає насиченість кольору та густоту штрихування зі зміною величини показника. У такий спосіб показують частку заповідних територій у загальній площі областей України.
Мал. 7. Спосіб картограми.
Спосіб картодіаграм використовує абсолютні статистичні показники в межах певних територіальних одиниць за допомогою спеціальних діаграмних знаків: стовпчиків, кубів, кіл (мал. 8). Вони дозволяють легко порівнювати між собою показники окремих територій, наприклад площу лісів у межах адміністративних областей України.
Мал. 8. Спосіб картодіаграм.
Головне
• Карти поділяють на групи за охопленням території, масштабом, змістом і призначенням.
• Основними способами картографічного зображення місцевості є способи якісного фону, ареалів, локалізованих знаків, лінійних знаків, ізоліній, точковий, картограми та картодіаграм.
Практичні завдання:
1. За текстом параграфа складіть у зошиті схему або таблицю «Класифікація географічних карт». Наведіть приклади карт кожної групи.
2. Перегляньте атлас із географії для 8 класу та знайдіть приклади використання на географічних картах різних способів картографічного зображення.
3. Дайте письмову відповідь на наступні запитання:
1. На які групи поділяють карти за масштабом? До якої з них належать карти України у шкільному атласі? стінні карти України?
2. Яку групу карт за охопленням території ви найчастіше використовували на уроках географії в 7 класі? До якої групи належить більшість карт в атласі 8 класу?
3. Доберіть приклади тематичних карт, що наведені у вашому підручнику. Яким темам вони присвячені?
4. Назвіть та коротко охарактеризуйте основні способи картографічного зображення місцевості. Поясніть різницю між картограмами та картодіаграмами.
Домашнє завдання:
1. Опрацювати п. 5
2. Виконати практичне завдання.
Географія 10 клас
Тема: Населення Європи.
Пропоную переглянути:
Сьогодні на уроці ми розглянемо природний та механічний рух населення, проаналізуємо статево – вікову структуру населення Європи, охарактеризуємо розміщення населення, визначемо де знаходиться переважна більшість великих ділових, фінансових і промислових центрів, що формують ядро міських агломерацій «Блакитний банан» та проведемо дослідження.
За кількістю населення (742 млн осіб) Європа посідає третє місце в світі після Азії та Африки. Це трохи менше ніш 10 % населення Землі. Найбільш людними країнами є Росія (95 млн осіб лише європейської частини), Німеччина (82 млн), Велика Британія (65,7 млн), Франція (64,7 млн), Італія (59,4 млн осіб). Найменшою за кількістю населення є Ватикан, 800 мешканців якого - духівництво та співробітники, задіяні в обслуговувальних та адміністративних сферах.
Формула природного руху населення Н-С=ПП (%),
де Н-народжуваність, С- смертність, ПП – природний приріст.
Європейські країни пройшли третю стадію демографічного переходу, коли відбувалося поступове скорочення народжуваності, пов’язане з процесами урбанізації в них, усвідомленням соціального статусу жінок (прагнення фінансової незалежності і професійної реалізації) та з економічно обумовленою потребою планування сім’ї.
Сучасна етнічна карта Європи сформувалася на основі кількох культурно-історичних ядер. На сучасній мовно-етнічній карті Європи переважають мови індо- європейської сім’ї, зокрема германської, романської, кельтської, балтійської та слов'янської груп. До індоєвропейської сім’ї також належать грецька й албанська мови. Більшість країн Європи є одномовними, але трапляються держави з кількома офіційними мовами. Наприклад, Бельгія має три офіційні мови (голландська, французька, німецька), Швейцарія – чотири (німецька, французька, італійська та ретороманська. У низці країн існують місцеві мови етнічних груп, що не мають власної державності, наприклад, каталонська, баскська та галісійська мови в Іспанії, уельська та шотландська– у Великій Британії, русинська – у Словаччині та Україні. Найуживанішою на побутовому рівні мовою Європи є німецька. Окрім Німеччини, ця мова має статус офіційної в Австрії, Бельгії та Швейцарії. Англійська, французька та німецька мови мають особливий статус «процедурних» мов у керівних органах ЄС.
Панівною релігією в Європі є християнство. У Північній Європі переважає протестантизм, у Південній — католицизм (крім Греції, в якій панує православ’я); у Західній поширені як протестантизм, так і католицизм; у Східній – католицизм і православ’я. У деяких країнах (Албанія, Боснія і Герцеговина) домінує іслам. У низці країн Європи міжетнічні та міжрелігійні відносини є причиною соціальної напруженості. Так, у Бельгії тривають суперечності між Фландрією та Валлонією, у Великій Британії лишається не розв’язаною проблема Північної Ірландії та не врегульовано питання автономних прав Шотландії й Уельсу, в Іспанії актуальною лишається проблема басків. Напруженими є релігійні відносини на Балканському півострові.
Розміщення населення. Особливістю Європи є високий ступінь освоєності території і висока густота (щільність) населення - у середньому 100 осіб/км2. Водночас його розміщення є нерівномірним. Так, агломерації Німеччини, Нідерландів, Бельгії, ареали міст Лондона і Парижа з густотою до 5 тис. осіб/км2 контрастують із порівняно малозаселеними сільськогосподарськими районами Болгарії, Румунії, Польщі, північними районами Швеції та Фінляндії (1–2 особи/км2).
Найменшу щільність населення має Ісландія (3 особи/км2), найбільшу – Монако (18 550) і Ватикан (1 800 осіб/км2).
Ще у восьми країнах цей показник перевищує 80% (Данія, Швеція, Андорра, Фінляндія, Велика Британія, Франція, Норвегія, Іспанія).
Найнижчий рівень урбанізації мають Ліхтенштейн (14 %), Боснія і Герцеговина (40 %), Молдова (45 %).
Найбільш урбанізованим ареалом Європи є «блакитний банан» – смуга міських агломерацій, що простягається з півдня Великої Британії до півночі Італії. Урбанізована смуга Європи «Блакитний банан»). Переважна більшість великих ділових, фінансових і промислових центрів формують ядро, довкола якого виростає міська агломерація - єдиний міський простір, утворений у результаті злиття головного міста та низки міст-супутників. Типовими прикладами є Великий Лондон, Париж.
В окремих випадках такі моноцентричні агломерації зливаються і стають багатоядерними. Наприклад:
Ø Рейнсько-Рурська у Німеччині (об’єднує Кельн, Дортмунд, Дюссельдорф; населення - 115 млн осіб);
Ø Рандстад у Нідерландах (Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт; 7 млн осіб);
Ø Фламандський діамант у Бельгії (Антверпен, Брюссель, Гент; 5,5 млн осіб) .
Найбільші міські агломерації з населенням більш як 10 млн.осіб називаються мегаполісами.
Так, зростання міст і утворення агломерацій часто відбувається у формі субурбанізації довкола ділових центрів. Вона вимагає розвитку ефективної транспортної системи – автостради, залізничне сполучення.
Внаслідок перевантаження великих міст, погіршення в них екологічної ситуації та високого рівня стресів у розвинених країнах Європи спостерігається відтік населення з них у сільську місцевість. Цей процес отримав назву рурбанізація – переміщення міського населення з перенесенням форм міського життя у сільську місцевість.
Однією з найбільш суперечливих форм розвитку міст є джентрифікація – реконструкція та відновлення застарілих і непривабливих районів.
Зазвичай цей процес відбувається у тих частинах міста, що перебувають у стані занепаду. Джентрифікація передбачає знесення старої забудови з низькою ринковою вартістю і зведення нової із сучасною інфраструктурою. Джентрифіковані квартали стають привабливими осередками для бізнесу і заселення. Проте місцеві мешканці здебільшого вимушені виїжджати, тому що вартість нової нерухомості для них є недоступною. Оскільки у занедбаних районах проживає найбідніше населення, реконструкція міської інфраструктури може призводити до зростання кількості безпритульних людей. Тому джентрифікація часто викликає масові громадські протести і є джерелом соціальної напруженості. У Європі цей процес поширений у старих індустріальних містах - Лондоні, Манчестері (Велика Британія), Берліні (Німеччина), Барселоні (Іспанія) та ін.
У Європі, як одному з провідних осередків світової економіки, виникло багато так званих світових (або глобальних) міст – провідних фінансових, ділових та політичних центрів, які визначають характер глобальних потоків товарів, послуг і капіталу. У них розташовані штаб-квартири ТНК, фірм, що надають міжнародні ділові послуги, найбільші біржі, а також приймаються ключові політичні рішення міжнародного значення.
Світовими містами найвищого рівня в Європі є Лондон і Париж, Франкфурт-на-Майні, Мілан, Амстердам, Брюссель, Москва, Варшава, Дублін, Цюрих, Відень, Стокгольм, Люксембург, Барселона.
Українська діаспора. Найбільш численна українська діаспора проживає на території росії (близько 1,9 млн осіб), Молдови (442 тис.), білорусі (159 тис.), Чехії (54 тис.) та Румунії (51 тис. осіб); чисельністю від 10 до 35 європа 15 тис. осіб – у Португалії, Латвії, Польщі, Франції, Естонії, Німеччині, Литві, Великій Британії, Словаччині. Формування європейської діаспори було пов’язано з низкою чинників, зокрема невідповідністю державних кордонів етнічним межам, примусовими переселеннями, політичною еміграцією. Десятки тисяч українців опинилися у Західній Європі під час Äругої світової війни як військовополонені. Сучасним трендом стала трудова еміграція до країн Європи.
Дослідження.
Тема: Населення Європи.
Завдання:
1. Охарактеризуйте особливостідемографічнихпроцесіввЄвропі.
2. ПояснітьособливостістатевовіковоїструктуринаселенняЄвропи
3. Які напрямки міграціїхарактерні для Європи? Чим вонипояснюються?
4. НазвітьнайбільшінародіЄвропи, укажіть, до якихмовнихгруп вони належать? Що характерно для релігійного складу населенняЄвропи?
5. Пояснітьтерміни «урбанізація», «субурбанізація», «рурурбанізація», «джентрифікація».
Д.З.
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника та мою підбірку.
2. Нанесіть на к.к. країни Європи.
3. Випишіть та вивчіть терміни.
4. Виконайте дослідження.
Географія 11 клас
Тема: Основні умовні позначення топографічних карт.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1
Тема. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) і прямокутних координат окремих точок, географічних та магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки.
Мета. Закріпити знання про топографічні карти, методи та способи вимірювань для отримання інформації про об’єкти топографічної карти; розвивати вміння визначати координати точок (географічні та прямокутні), аналізувати «вертикальні» координати точок (абсолютні та відносні висоти точок), розглянути падіння річки як приклад визначення відносної висоти точок витоку та гирла (за урізами води).
Алгоритм визначення географічних координат на топографічній карті :
I. Визначення географічної широти (φ):
1. Паралелями на топографічній карті слугують верхня та нижня рамки карти.
2. Значення цих паралелей підписано в чотирьох кутах карти. Наприклад, нижня рамка - паралель 54°36'00"; верхня рамка - 54°39'50". Відповідно вся карта вміщена в 3'50" широти.
3. Відстань між паралелями розбита на мінутні поділки, що проведені по бічних рамках карти. Для зручності - мінутні поділки позначено білими та чорними відрізками, що чергуються.
4. Кожна мінутна поділка розбита п’ятьма крапками. Відстань між крапками становить 10 секунд. Відповідно перша крапка мінути - це 10", друга - 20" і так далі до кінця мінути.
5. Для визначення широти точки відкладаємо від неї перпендикуляр до найближчої бічної рамки карти.
6. Рухаючись від значення паралелі нижньої (або залежно від розташування точки, верхньої) рамки карти, визначаємо градуси (усі точки матимуть 54°) та мінути (у цьому прикладі або 36' до 39') широти точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками вкаже на значення секунд широти. Наприклад, у наведених умовних межах карти точка може мати широту: φ = 54°37’40".
II. Визначення географічної довготи (λ):
1. Меридіанами на топографічній карті слугують бічні рамки карти.
2. Значення меридіанів підписані в кутах карти. Наприклад, західний меридіан матиме довготу 18°03'20", а східний - 18°08'00". Отже, уся карта вміщуватиметься в 04'40" довготи.
3. Відстань між меридіанами розбита на мінутні поділки, що проведені по верхній та нижній рамках карти (чергуються «біла - чорна» і розбиті крапками на 10-секундні відтинки).
4. Для визначення довготи точки відкладаємо від неї перпендикуляр до верхньої або нижньої рамки карти (залежно від того, до якої рамки ближче провести перпендикуляр).
5. Рухаючись від значення найближчого підписаного меридіана (бічної рамки карти), визначаємо градуси (усі точки матимуть 18°) та мінути (у цьому прикладі від 03' до 08') довготи точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками мінути вкаже на значення секунд довготи. Наприклад, довгота точки в межах цієї карти може бути: λ = 18°06'00".
Алгоритм визначення прямокутних координат на топографічній карті (мал. 5):
I. Визначення координати X:
1. Координата X вказує відстань точки в метрах до екватора.
2. Значення кожної горизонтальної лінії квадратів X підписано вздовж бічних рамок карти, біля нижньої сторони. Наприклад, 6065, 6066, 6067, 6068 і т. д. Проте для зручності перші дві цифри номера лінії X квадратів (у цьому прикладі 60) у межах карти пишуть дрібним шрифтом і позначають один або декілька разів, а великим шрифтом пишуть третю та четверту цифру.
3. Перші чотири цифри координати X - це номер горизонтальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати X вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр від точки до нижньої сторони квадрата; вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її в метрах. Отже, координата Х у межах цього прикладу умовно матиме значення Х = 6065550.
II. Визначення координати Υ:
1. Координата Υ вказує першою цифрою номер шестиградусної зони, а шість останніх - це відстань у метрах від осьового (серединного) меридіана зони до точки.
2. Вертикальні лінії квадратів відповідають Υ. їхнє значення підписане вздовж верхньої та нижньої рамок карти біля лівого боку лінії квадратів. Наприклад, 4310, 4311, 4312, 4313, 4314 і т. д. Аналогічно для зручності перші дві цифри координати Υ не дублюють, а записують дрібним шрифтом один або декілька разів біля верхньої та нижньої рамки карти (у цьому прикладі - цифра 43). Третю і четверту цифри номера лінії квадратів записують великим шрифтом.
3. Отже, перші чотири цифри координати Υ - це номер вертикальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати Υ вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр до лівої сторони квадрата, вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її у метрах. Отже, координата Υ у межах цього прикладу матиме значення Υ = 4311535.
Перегляньте:
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.
2. Виконайте та надішлять на перевірку пр.р. №1.
Немає коментарів:
Дописати коментар