Доброго дня.

Сьогодні 16 вересня 2025 року.

Запрошую на урок географії учнів 8-11 класів.

Географія 8 клас.

Тема: Урок - практикум. Розв'язування задач на визначення поясного і місцевого часу.

Перед початком виконання практичної роботи пропоную вам відновити в пам'яті матеріал , переглянувши відео матеріал:

Переглянули.

Відкриваємо підручник на сторінці 20- читаємо головне, після чого виконуємо завдання, що розміщені на сторінці 21-22. Виконуємо в робочому зошиті.

Виконану роботу чекаю на перевірку.

Географія 9 клас.

Тема:  Чинники розміщення виробництва.

Пропоную переглянути:

Чинники розміщення виробництва

Розміщення різних підприємств по території залежить від певних умов, які називають чинниками розміщення виробництва. Вони показують, до чого найбільше тяжіють ті чи інші підприємства. Найбільш суттєві з­поміж цих чинників: сировинний, паливно­енергетичний, водний, транспортний, науково­технологічного прогресу, трудових ресурсів, екологічний, чинник споживача, військово-­стратегічний. Дія цих чинників є наслідком їхнього взаємовпливу. Часто дія одного з них підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, «прив’язуючи» підприємства до джерел сировини. Розглянемо вплив окремих чинників на розміщення виробництва.

Сировинний чинник

Історично першим впливав на розміщення підприємств сировинний чинник, або чинник матеріаломісткості. Нині ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Тому матеріаломісткими вважаються виробництва, що потребують значної кількості сировини на виробництво одиниці кінцевої продукції. Такими, зокрема, є цукрова, цементна, металургійна промисловість тощо. Наприклад, для виробництва 1 т цукру потрібно 7,3 т цукрових буряків, а на 1 т чавуну – 2 т залізної руди, 1,3 т коксівного вугілля, а також інша сировина. Тому ці підприємства наближені до місць видобутку ресурсів, щоб не робити завеликих відрахувань на транспортування сировини до місця її переробки. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина, наприклад, гірничодобувна, лісопильна, рибна промисловість.

Паливно-енергетичний чинник

Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного чинника, називаються енергомісткими. Високим вважається енергомісткість виробництв, частка паливно­-енергетичних витрат у собівартості продукції яких становить 30 – 45 %. До них належать виплавляння легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію), виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку, хлору тощо. Такі виробництва розміщують поблизу великих джерел електроенергії, тобто біля електростанцій. Наприклад, Норвегія не має власної сировини для алюмінієвої промисловості, але є великим експортером алюмінію, що його виплавляє з імпортної руди на комбінатах, що розташовані біля потужних гідроелектростанцій. Такі виробництва, як хлібопечення, виробництво соди, целюлози потребують багато теплоти, тому їх розвивають поблизу родовищ паливних ресурсів. Через те в Україні їх левова частка розміщена на Донбасі.

Водний чинник

Великі потреби підприємств у прісній воді, яка споживається у процесі виробництва, визначає водний чинник у їх територіальному розміщенні. Такі підприємства називаються водомісткими і розташовуються поблизу значних джерел водопостачання, зазвичай біля річок, рідше – прісних озер. Наприклад, целюлозно-­паперова промисловість, окремі галузі хімічної промисловості. Але найбільшим споживачем прісної води є зрошувальне землеробство. Найбільш водолюбними сільгоспкультурами є рис та бавовник. 

Транспортний чинник

 У розміщенні виробництва нині набуває все більшого значення транспортний чинник. Складова транспортних витрат у структурі собівартості товарів нерідко є дуже високою. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Водночас через відсутність певних видів власної сировини деякі матеріаломісткі галузі розвиваються з наближенням до транспортних шляхів сполучення. Зокрема, в Україні такими є галузі нафтопереробної та лісової промисловості. Перші з них розміщені на гілках нафтопроводів, другі – переважно уздовж річкових шляхів сполучення. 

     Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал з вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Створіть конспект.

3. Вивчіть терміни.

Географія 10 клас.

Тема:  Населення Європи.

Пропоную переглянути:

• Демографічні процеси, природний і механічний рух населення. Демографічна політика. 

Кількість населення Європи останніми роками збільшується, але темпи його зростання уповільнилися. Причиною цього є насамперед демографічні процеси, що відбуваються в країнах Європи. На відтворення населення впливає природний приріст - перевищення народжуваності над смертністю, що обчислюється на 1000 наявного населення на рік. За показником природного приросту більшість європейських країн належить до першого типу відтворення населення. Для нього характерні невисокі показники народжуваності (пересічно до 2 осіб на 1000 мешканців), а отже, незначні темпи природного відтворення населення. За прогнозами у зв’язку з незначною народжуваністю і депопуляцією (на рівні 0,04 %) населення Європи продовжуватиме старіти і скорочуватися.

Щоб збільшити народжуваність і природний приріст, у європейських країнах здійснюють відповідну демографічну державну політику. Так, у багатьох високорозвинутих країнах Європи (Німеччина, Нідерланди, Швеція та ін.) запроваджуються грошові субсидії, певні заходи соціального захисту сімей з дітьми, заохочення жінок до народження двох і більше дітей.

На чисельність населення європейських держав значно впливає і його механічний рух, або міграції. Міграції класифікують за різними ознаками. За причинами бувають економічні, політичні, міжконфесійні та інші міграції, за тривалістю — сезонні, тимчасові, остаточні, за напрямками переміщень - внутрішні, зовнішні, між- і внутрішньоконтинентальні міграції та ін. Найважливішим типом внутрішньої міграції населення в країнах Європи є його рух із села в місто, тобто з аграрних регіонів до промислових центрів країни. Нині в окремих європейських країнах намагаються контролювати внутрішні міграційні потоки, обмежуючи переміщення людей, збільшенням робочих місць у районах їхнього постійного проживання.

РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Європейська міграційна криза. Гуманітарна катастрофа - так називають міграцію в країни Європи, що активізувалася з 2015 р. Масовий наплив мігрантів, кількість яких становить мільйони осіб, у різні європейські країни з охоплених війною країн Африки і Близького Сходу є найбільшою міграційною кризою із часів Другої світової війни. Основні маршрути переміщення біженців такі: Італія-Франція-Німеччина та Італія-Австрія-Німеччина (переважно з Африки); Туреччина-Греція-Македонія-Сербія (переважно із Сирії).

У Європарламенті наголошують, що основною проблемою є відсутність солідарності задля прийняття спільних правил вирішення проблем з розселенням мігрантів, що призводить до суттєво нерівномірного навантаження на міграційні служби окремих країн Європи. Значний притік мігрантів також створює серйозне фінансове навантаження на країни ЄС. Додаткове соціальне напруження виникає через неповагу мігрантів до норм і традицій країн перебування.

Зовнішні міграції - виїзд людей за межі країни проживання, або еміграція, чи прибуття до неї населення з інших країн, або імміграція. Основними причинами потоку сучасних іммігрантів до Європи є політичні утиски людей у їхніх країнах і пошук роботи. Нині Європа є лідером у світі за кількістю іммігрантів. Найбільше їх у Німеччині, Росії, Великій Британії, Франції, Іспанії, Італії, Греції.

Нині значна кількість українців переважно в пошуках роботи також в’їжджає до європейських країн. До країн, які здебільшого обирають українці, належать Німеччина, Польща, Італія, Франція, Іспанія, Нідерланди, Росія.

Українська діаспора почала формуватися в Європі понад 100 років тому. Нині вона існує в більшості європейських країн. Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється за допомогою товариства «Україна», громадських і культурних організацій.

• Структура населення регіону. 

Найважливішими характеристиками населення Європи є його статева і вікова структура. У більшості європейських країн жінок значно більше, ніж чоловіків (наприклад, у  Німеччині, Австрії, Франції, Іспанії, Україні). Це зумовлено різними рівнями смертності чоловіків і жінок. Так, тривалість життя чоловіків нижча за тривалість життя жінок пересічно на 6-10 років, що пов’язано з особливостями трудової діяльності чоловіків, участю в різних військово-політичних конфліктах і способом життя загалом. Отже, висока смертність чоловіків призводить до зменшення їхньої чисельності порівняно з чисельністю жінок від 15 років і до 49 років, тобто у найпрацездатнішому віці . Істотно відрізняється статева структура населення в сільській і міській місцевостях європейських країн. Чоловіків у сільській місцевості дещо більше, ніж жінок.

Вікова структура населення в країнах Європи залежить від динаміки народжуваності та смертності з урахуванням їхніх вікових особливостей за порівняно довгий попередній період. Загалом зниження народжуваності в Європі призвело до старіння населення і збільшення частки населення віком понад 65 років . Для економічно розвинених країн Європи характерне так зване старіння «зверху», яке є результатом підвищення середньої тривалості життя, скорочення смертності в старших вікових групах за умов низького рівня народжуваності. Для менш розвинених європейських країн, зокрема й для України, характерне старіння «знизу», яке є результатом суттєвого скорочення народжуваності.

• Розміщення і розселення населення в Європі. Населення Європи розміщене нерівномірно, про що свідчить показник густоти населення . Середня густота населення становить 73 особи/км2. У різних країнах Європи цей показник суттєво відрізняється. Найнижчий він у країнах Європейської Півночі (Ісландія, Норвегія, Фінляндія) і в Росії, найвищий — у країнах-карликах, як-от Монако, Мальта та ін. Значна густота населення також у розвинених країнах Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Німеччина), у Великій Британії .

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

На розміщення населення в Європі впливає комплекс чинників, серед яких насамперед природні умови території, площа країн і рівень їхнього соціально-економічного розвитку.

Як ви вже знаєте, за місцем проживання населення поділяють на міське й сільське. Нині в містах мешкає понад 70 % населення Європи (близько 26 % - у сільській місцевості). Цей показник дає змогу зарахувати Європу до високоурбанізованих регіонів світу. Повністю міське населення проживає у Ватикані, Монако. Вища за середній показник частка міського населення в Бельгії (98 %), Ісландії (94 %), Нідерландах (90,5 %). Проте останнім часом у більшості економічно розвинутих європейських країн темпи урбанізації значно вповільнилися, а кількість мешканців у столицях та інших великих містах цих країн навіть дещо знижується. Натомість зростає кількість мешканців приміських поселень і міст-супутників. Багато містян нині воліють жити не в центрах великих міст, а в приміській зоні й сільській місцевості. Отож у Європі посилюються процеси субурбанізацїі і рурбанізації.

 Густота населення в деяких країнах Європи (осіб/км2)

 Лондонський мегаполіс

Процесом, протилежним субурбанізації, є джентрифікація - відновлення окремих районів міст, які перебувають у занедбаному стані і втратили колись привабливий вигляд і свої функції. Термін «джентрифікація» з’явився в 60-ті рр. XX ст. у Великій Британії. Згодом процес відновлення і модернізації окремих частин міст став популярним в інших країнах Європи.

Підвищення економічного й соціального рівня життя європейців є головною причиною зростання кількості міського населення, інтенсивного розвитку міських поселень, поширення міського способу життя і в сільській місцевості європейських країн. Унаслідок урбанізаційних процесів у Європі продовжують формуватися великі міські агломерації (таблиця), які, поступово об’єднуючись між собою, утворюють мегаполіси.

Найбільшими серед мегаполісів у Європі є Московський, Лондонський , Паризький, Мадридський, Рурський та ін. Кількість населення в цих мегаполісах - понад 30 млн осіб.

Серед великих міст Європи кілька належать до так званих світових міст, які відрізняються від інших міст масштабом впливу на економічне, політичне й культурне життя регіонів і країн світу. Це насамперед Лондон, Париж, Брюссель, які мають високий рівень ділової активності, людського капіталу, інформаційного обміну, культури і політичної впливовості. До світових міст належать також Амстердам, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Женева, Відень, Мілан, які зробили значний внесок у розвиток не лише європейської цивілізації, а й світу загалом.

• Працересурсний потенціал європейських країн визначається багатьма чинниками, серед яких насамперед чисельність працездатного населення, чисельність безробітних і структура зайнятості населення. Економічно активне населення в регіоні становить пересічно понад 60 % від загальної кількості людей працездатного віку. Цей показник різниться за європейськими субрегіонами.

Таблиця. Найбільші міські агломерації Європи 

Місце серед європейських агломерацій	Місце серед світових агломерацій	Назва	Країна	Кількість населення, млн осіб
1	19	Москва	Росія	16,9
2	23	Лондон	Велика Британія	14,4
3	29	Париж	Франція	11,2
4	64	Мадрид	Іспанія	6,25
5	73	Рур	Німеччина	5,6
13	136	Афіни	Греція	3,425
14	140	Київ	Україна	3,375

За даними Євростату, рівень зайнятості серед населення європейських країн віком від 20 до 64 років став рекордним у 2016 р. і сягнув 71,1 % (прогноз до 2020 р. - 75 %). Станом на 2016 р. вісім країн уже перевищили ці показники. Зокрема, Швеція (81,2 %), Німеччина (78,7 %), Велика Британія (77,8 %), Данія (77,4 %), Нідерланди (77,1 %), Чехія (76,7 %), Естонія (76,6 %) і Литва (75,2 %).

Найнижчий рівень зайнятості зафіксований у Греції (56,2 %), Хорватії (61,4 %), Італії (61,6 %), Іспанії (63,9 %) тощо.

Тенденція до зростання працевлаштування населення спостерігається як серед чоловіків (76,9 %), так і серед жінок (65,3 %). Щодо рівня зайнятості жінок, кількість працевлаштованих поступово зростає починаючи з 2010 р. Аналогічно зростає і рівень зайнятості серед населення віком від 55 до 64 років - від 38,4 % у 2002 р. до 55,3 % у 2016 р.

Активне працевлаштування і суттєве зниження безробіття є одним із стратегічних завдань ЄС до 2020 р.

У структурі зайнятості населення Європи за останні десятиліття значно зросла частка зайнятих у сфері послуг, в окремих країнах - до 70-80 %. Найцікавішими для європейців є торгово-фінансова, туристична діяльність, робота на транспорті, у сфері освіти, науки, охорони здоров’я. У промисловості частка тих, хто працює, знизилася пересічно до 25 %, а в сільському господарстві - до 3-6 %.

ГОЛОВНЕ

Країни Європи належать до першого типу відтворення населення.

Значно збільшується кількість населення європейських країн на сучасному етапі завдяки імміграції.

У віковій структурі зберігається тенденція старіння населення у більшості європейських держав.

У статевій структурі населення дещо переважають жінки.

Населення Європи розміщене нерівномірно й переважно в містах.

У Європі тривають процеси урбанізації, субурбанізації і рурбанізації, проте дещо уповільненими темпами.

У європейських країнах сформувалося понад 10 великих міських агломерацій, серед яких є й мегаполіси.

Працересурсний потенціал у європейських країнах характеризується високою економічною активністю, зростанням рівня працевлаштованих, переважанням зайнятості населення у сфері послуг.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Письмово виконайте завдання ( надсилати не потрібно - на наступному уроці поспілкуємося).

1. Які особливості демографічних процесів у Європі на сучасному етапі?

2. Які тенденції щодо зайнятості і використання працересурсного потенціалу спостерігаються в Європі?

3. Чим відрізняється статево-вікова структура населення розвинутих країн Європи й України?

4. Чим відрізняються процеси субурбанізації і рурбанізації?

5. Поясніть розміщення населення в європейських країнах.

6. Користуючись текстом параграфа та додатковими джерелами інформації, назвіть приклади регіонів і країн Європи, де відбуваються процеси джентрифікації.

7. Користуючись текстом параграфа і картами атласу, позначте на контурній карті найбільші міські агломерації і світові міста Європи.

Географія 11 клас.

 Практична робота №1.

Тема. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) і прямокутних координат окремих точок, географічних та магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки.

Мета. Закріпити знання про топографічні карти, методи та способи вимірювань для отримання інформації про об’єкти топографічної карти; розвивати вміння визначати координати точок (географічні та прямокутні), аналізувати «вертикальні» координати точок (абсолютні та відносні висоти точок), розглянути падіння річки як приклад визначення відносної висоти точок витоку та гирла (за урізами води).

Алгоритм визначення географічних координат на топографічній карті :

I. Визначення географічної широти (φ):

1. Паралелями на топографічній карті слугують верхня та нижня рамки карти.

2. Значення цих паралелей підписано в чотирьох кутах карти. Наприклад, нижня рамка - паралель 54°36'00"; верхня рамка - 54°39'50". Відповідно вся карта вміщена в 3'50" широти.

3. Відстань між паралелями розбита на мінутні поділки, що проведені по бічних рамках карти. Для зручності - мінутні поділки позначено білими та чорними відрізками, що чергуються.

4. Кожна мінутна поділка розбита п’ятьма крапками. Відстань між крапками становить 10 секунд. Відповідно перша крапка мінути - це 10", друга - 20" і так далі до кінця мінути.

5. Для визначення широти точки відкладаємо від неї перпендикуляр до найближчої бічної рамки карти.

6. Рухаючись від значення паралелі нижньої (або залежно від розташування точки, верхньої) рамки карти, визначаємо градуси (усі точки матимуть 54°) та мінути (у цьому прикладі або 36' до 39') широти точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками вкаже на значення секунд широти. Наприклад, у наведених умовних межах карти точка може мати широту: φ = 54°37’40".

II. Визначення географічної довготи (λ):

1. Меридіанами на топографічній карті слугують бічні рамки карти.

2. Значення меридіанів підписані в кутах карти. Наприклад, західний меридіан матиме довготу 18°03'20", а східний - 18°08'00". Отже, уся карта вміщуватиметься в 04'40" довготи.

3. Відстань між меридіанами розбита на мінутні поділки, що проведені по верхній та нижній рамках карти (чергуються «біла - чорна» і розбиті крапками на 10-секундні відтинки).

4. Для визначення довготи точки відкладаємо від неї перпендикуляр до верхньої або нижньої рамки карти (залежно від того, до якої рамки ближче провести перпендикуляр).

5. Рухаючись від значення найближчого підписаного меридіана (бічної рамки карти), визначаємо градуси (усі точки матимуть 18°) та мінути (у цьому прикладі від 03' до 08') довготи точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками мінути вкаже на значення секунд довготи. Наприклад, довгота точки в межах цієї карти може бути: λ = 18°06'00".

Алгоритм визначення прямокутних координат на топографічній карті (мал. 5):

I. Визначення координати X:

1. Координата X вказує відстань точки в метрах до екватора.

2. Значення кожної горизонтальної лінії квадратів X підписано вздовж бічних рамок карти, біля нижньої сторони. Наприклад, 6065, 6066, 6067, 6068 і т. д. Проте для зручності перші дві цифри номера лінії X квадратів (у цьому прикладі 60) у межах карти пишуть дрібним шрифтом і позначають один або декілька разів, а великим шрифтом пишуть третю та четверту цифру.

3. Перші чотири цифри координати X - це номер горизонтальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати X вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр від точки до нижньої сторони квадрата; вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її в метрах. Отже, координата Х у межах цього прикладу умовно матиме значення Х = 6065550.

II. Визначення координати Υ:

1. Координата Υ вказує першою цифрою номер шестиградусної зони, а шість останніх - це відстань у метрах від осьового (серединного) меридіана зони до точки.

2. Вертикальні лінії квадратів відповідають Υ. їхнє значення підписане вздовж верхньої та нижньої рамок карти біля лівого боку лінії квадратів. Наприклад, 4310, 4311, 4312, 4313, 4314 і т. д. Аналогічно для зручності перші дві цифри координати Υ не дублюють, а записують дрібним шрифтом один або декілька разів біля верхньої та нижньої рамки карти (у цьому прикладі - цифра 43). Третю і четверту цифри номера лінії квадратів записують великим шрифтом.

3. Отже, перші чотири цифри координати Υ - це номер вертикальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати Υ вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр до лівої сторони квадрата, вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її у метрах. Отже, координата Υ у межах цього прикладу матиме значення Υ = 4311535.

Перегляньте:

Д.З.

1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.

2. Виконайте та надішліть на перевірку пр.р. №1.