Добрий день.

Сьогодні 12 лютого 2024 року.

Запрошую на урок  географії учнів  7, 8 та 11-Б класів.

Географія 7 клас

Тема:Природні зони Північної Америки.Висотна поясність.

Тема нашого сьогоднішнього уроку: Природні зони Північної Америки. Висотна поясність. Сьогодні ми з вами здійснимо подорож Північною Америкою та її природними зонами. Дізнаємось про її тваринний і рослинний світ.

Особливості природних зон материка.

У розташуванні природних зон на материку є деякі особливості. На півночі вони змінюють одна одну за рухом з півночі на південь. При цьому на сході континенту природні зони тундри і лісів дещо зміщені до півдня порівняно з його західною частиною, а також з аналогічними зонами Євразії. Пояснюється це значним впливом Арктики і холодних течій. Південніше широти Великих озер зміна зон відбувається зі сходу на захід. Якщо рухатися від узбережжя Атлантичного океану до Скелястих гір, то зона лісу змінюється   з лісостепів  степами, тому що саме в цьому напрямку зменшується кількість опадів. Таке незвичайне розташування зон визначається, головним чином, рельєфом, впливом океанів і пануючих вітрів.

Ще однією особливістю природних зон Північної Америки є їхня різноманітність. На континенті представлені  майже всі природні зони Північної півкулі, за винятком вологих екваторіальних лісів

Значні площі в західній частині материка займають області висотної поясності.

     Зона арктичних пустель:

Займає більшу частину Ґренландії та Канадського Арктичного архіпелагу. На сході зони великі простори зайняті крижаними, а на заході — кам’янистими пустелями. У зоні мало тепла, рослинність відсутня або представлена мохами й лишайниками, ґрунти розвинені слабо. Життя великих тварин  - тюленів, моржів, білих ведмедів - пов’язане з морем . Виняток складає вівцебик, що зберігся тут із дольодовикового періоду. Його залишилася мала кількість і знаходиться він під охороною.У водах полярних морів багато видів риб. На суходолі зустрічаються полярні лисиці.

Зона тундри і лісотундри:

Ці зони розташувалися в субарктичному поясі. Вони займають північні області Північної Америки і південні частини островів. Погода характеризується нетривалим влітку, коли температура повітря не перевищує +16 градусів за Цельсієм. Як правило, вона тримається не більше місяця. Танення снігових покривів припадає на червень. Кількість опадів коливається від 100 до 500 мм. Практично всі грунту діляться на тундрово-глейові і болотні.Рослинний світ представлений різними лишайниками, мохами, осоками, кущами, вербами, карликовими березами, Пухівка і кульбабами. Найбільш поширеними тваринами є вівцебики , олені карібу, вовки, песці, куріпки і полярні сови .Лісотундра поширилася від півострова Лабрадор до гірського масиву Маккензі. Тут можна зустріти білі і чорні ялини, осики, бальзамічна ялиця і берези. Хвойні ліси зустрічаються від узбережжя східній частині Атлантичного океану до заходу Тихого океану. Основні тварини хвойних лісів – це бурі ведмеді , куниці, ондатри , скунси і бобри. Хвойний ліс формують їли, бальзамична ялиця , американські модрина і сосни.

Тайга:

Зона тайги знаходиться в двох кліматичних поясах : субарктичний і помірний . Грунти тайги бурі лісові і дерново-підзолисті. Тихоокеанська тайга відноситься до приокеанських хвойним масивами. Флора представлена білою і чорною ялиною, соснами, бальзамними смереками, модрина, туями і хемлок. Серед основних представників тваринного світу можна виділити чорних ведмедів грізлі , куниць, канадських рисей, скунсів, лосів, бізонів.

Зона змішаних і широколистяних лісів:

Ця зона розташовується в помірному кліматичних поясі Північної Америки. Погодні умови характеризуються теплим літом, коли температура повітря коливається від 16 до 24 градусів за Цельсієм, і прохолодною зимою. Кількість опадів варіюється від 500 до 2000 міліметрів. Їх кількість залежить від розташування: чим північніше регіон, тим більше опадів. Ґрунти бурі лісові і дерново-підзолисті.
Вам може сподобатись:  Кліматичні пояси і природні зони Землі.Флора представлена ​​різноманіттям таких дерев, як бук, дуб, береза, ясен, ялиця, ялина, клен та липи.

Степи і Лісостепи

Степу і Лісостепу розташовуються в помірному і субтропічним кліматичними поясі . Прерії розташовуються трохи південніше тайги на Великій і Центральної рівнині. Через Великі рівнини від заходу до сходу простяглася підзона лесостів . Зона степів відрізняється неоднорідністю. У ній випадає не більше 600 міліметрів опадів щорічно. Вся територія порізана балками і ярами. Основними видами ґрунтів є каштанові, лучно-чорноземні, сірі і чорноземні.Майже 80 відсотків всього рослинного співтовариства представлено рослиною бородань. Також в цих зонах росте типчак, ковила і бізоновой трава. Тваринний світ складається з бізонів, степових лисиць , кроликів , опосумів і лугових собачок.

Пустелі і напівпустелі:

На території Північної Америки зони пустель і напівпустель простягаються у внутрішніх районах Кордильєр, займаючи найбільш посушливі райони Колумбійського плато і основну частину Великого басейну. Ці території можуть бути чутливими до континентальних повітряних мас.Велика висота місцевості над рівнем моря зумовила невисокі температури. Залежно від висоти, річна температура коливається від +16 до +32 градусів за Цельсієм. Зимовий період характеризується температурою від +8 до +24 градусів за Цельсієм. Кількість опадів коливається від 250 до 500 міліметрів.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграф у  вашому підручнику та мою для вас підбірку.

2. Підготувати повідомлення про одну із природних зон материка.

3. Нанести на к.к. природні зони Північної Америки.

Географія 8 клас

Тема: Ландшафт як просторово - соціальна система. Дослідження 6.

Ландшафти як просторово-цілісна система.

 Компоненти природи гірські породи, атмосферне повітря, поверхневі води, ґрунти, рослинність і тваринний світ — утворюють систему, у якій усі частини взаємозалежні. Так було протягом усієї історії розвитку Землі, так є й тепер. Взаємозв’язок у природі зумовлений обміном енергією, речовиною та інформацією між її компонентами.

Кожний компонент географічної (ландшафтної) оболонки (рельєф, ґрунти, води, органічний світ та ін.) розвивається за власними законами. Однак жоден із них не існує й не розвивається ізольовано. Він зазнає впливу інших компонентів і сам впливає на них. Постійний обмін речовини й енергії між окремими частинами ландшафтної оболонки визначає її цілісність. Якщо в ландшафтній оболонці змінити якусь одну ланку, почнуть відповідно змінюватися й усі інші. Ландшафтна оболонка — це водночас і цілісна, і неоднорідна система.

Сукупність компонентів природи земної поверхні утворює різні за розміром і складом системи ландшафти, або природно-територіальні комплекси (ПТК). Основні чинники формування ПТК: неоднорідність земної кори, різноманітність рельєфу, кількість сонячної радіації, співвідношення тепла й вологи. У водних басейнах виокремлюють природно-аквальні комплекси.

Структура ландшафту — сукупність внутрішніх взаємозв’язків між компонентами (вертикальні зв’язки) і між дрібнішими ПТК (горизонтальні зв’язки). Розташування, порядок компонентів і ПТК усередині ландшафту називають його будовою. Розрізняють вертикальну (порядок компонентів) і горизонтальну (порядок ПТК) будови ландшафту.

Наявність сталих взаємозв’язків забезпечує цілісність ландшафту. Його структура постійно розвивається і змінюється, що зумовлено розвитком та ускладненням географічної оболонки. В Україні прийнята така система одиниць класифікації ландшафтів: клас → тип і підтип → вид .

Класи ландшафтів розрізняють за впливом тектонічного азонального чинника з урахуванням особливостей циркуляції атмосфери. Гірський і рівнинний класи ландшафтів у межах України представлені так: рівнинний східноєвропейський клас ландшафтів, гірський карпатський, гірський кримський.

Типи й підтипи ландшафтів виокремлюють залежно від показників забезпечення теплом і вологою, що зумовлює відмінності ґрунтово-рослинного покриву. На рівнинах ці зміни переважно пов’язані з широтною зональністю, а в горах — зі зниженням температури повітря й збільшенням кількості опадів із висотою, тобто вертикальною поясністю.

На території України в межах рівнинного класу ландшафтів виокремлюють чотири типи ландшафтів: мішанолісові, широколисто-лісові, лісостепові та степові. У межах гірського класу розрізняють східнокарпатський, гірський лучно-степовий та кримський гірський лучно-лісовий типи ландшафтів, які поділяють на декілька підтипів залежно від вертикальної (висотної) поясності.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася до початку антропогенного періоду. Вважають, що 3 млн років тому на території України існували лише дві природні зони — лісова й лісостепова, а пізніше з’явилася ще одна — степова. Ці давні ландшафти називають палеоландшафтами. Протягом антропогенового періоду розвивалися два типи палеоландшафтів: холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові).

Районування природних ландшафтів та їхнє відображення на картах. Фізико-географічне районування — один із методів комплексних географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про ландшафтні комплекси, їхні просторові відмінності.

Карта фізико-географічного районування (мал. 103) відображає поділ території України на регіональні ландшафтні одиниці: зональні (пояс, зона, підзона) та азональні (країна, край, область, район). Зональні й азональні регіональні одиниці взаємопозв’язані й супідрядні: кожна вища одиниця включає нижчі. Регіональні одиниці відрізняються властивостями, типологією та структурою ландшафтів. Підґрунтям для створення карти є ландшафтні карти України, а також галузеві карти районування природного середовища. Залежно від походження, історії розвитку природно-територіальних комплексів, взаємодії між компонентами природи та сучасних природних процесів виокремлюють регіональні одиниці й аналізують їхні властивості.

На карті фізико-географічного районування України виділені країни, зони, підзони, краї та області. Пояси на карті не відображені, адже майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, за винятком Південного берега Криму, для якого характерні ознаки субтропічного поясу.

Фізико-географічна країна вирізняється своєрідною структурою зональності природних комплексів, що зумовлено географічним положенням у межах великих геоструктурних одиниць і загальними ознаками будови земної поверхні. Понад 93 % площі України належить до південно-західної частини Східноєвропейської рівнинної фізико-географічної країни. На Східноєвропейській рівнині чітко виражена широтна зональність ґрунтово-рослинного покриву й ландшафтів.

До 4 % площі України займають Українські Карпати (північно-східна частина Альпійсько-Карпатської гірської фізико-географічної країни), а 1 % - Кримські гори (крайня західна частина Кримсько-Кавказької гірської фізико-географічної країни).

Фізико-географічний пояс виокремлюють на основі порівняння радіаційного балансу й термічного режиму, а також типу атмосферної циркуляції. В Україні межа між помірним і субтропічним поясами проходить південним схилом Головного пасма Кримських гір.

Пояс поділяють на фізико-географічні (природні) зони, для яких характерний спільний баланс тепла й вологи, що зумовлює формування зональних типів ґрунтів і рослинності. Кожній зоні відповідає певний тип, а підзоні — підтип ландшафту. У межах Східноєвропейської рівнинної країни виокремлюють чотири природні зони: мішаних лісів (20 % площі України), широколистих лісів (8 %), лісостепу (понад 26 %) і степу (до 40 % площі України).

У межах зони степу існують три підзони — північностепового, середньостепового й південностепового ландшафтів.

Фізико-географічний край — частина зони або підзони. Вони відрізняються ступенем континентальності клімату, що пов’язано з віддаленістю території від океану й неоднорідністю повітряних мас. Прикладом такого краю є Полісся в межах зони мішаних лісів. Поділ на краї добре виражений у лісостеповій і степовій зонах.

Фізико-географічна область — частина краю (провінції) зі своїми особливостями геологічної будови й рельєфу. Кожну природну область поділяють на фізико-географічні райони — найменші одиниці районування. У межах району переважає один тип ландшафту. Одиниці фізико-географічного районування, виокремлені з урахуванням радіаційного чинника, називають зональними; з урахуванням тектонічного й циркуляційного — азональними.

Антропогенні ландшафти.

 Ландшафти, змінені внаслідок діяльності людини, називають антропогенними. Їх можна об’єднати в такі групи:

• ландшафти, що зазнали короткочасного впливу людини й здатні самостійно існувати;
• ландшафти, на які людина впливає протягом усього періоду їхнього існування і водночас виступає їх невід’ємним компонентом.

В одній групі ландшафтів людина виступає в ролі суб’єкта (того, хто впливає), в іншій — об’єкта (того, на кого впливають). До ландшафтів короткочасного впливу людини належать, наприклад, вторинні ліси. Ландшафтами тривалої дії людини є сільськогосподарські угіддя. Людина в такому випадку виступає зовнішнім чинником, вона регулює розвиток та існування цих ландшафтів у міру задоволення своїх потреб. В урбанізованих, промислових ландшафтах людина є їх невід’ємним компонентом.

На сучасному етапі розвиток антропогенних ландшафтів зумовлений соціальними, психологічними, трудовими, економічними й біологічними потребами людини, яка прагне забезпечити для себе сприятливі умови існування.

Отже, людина не тільки сформувала сучасне різноманіття ландшафтів міських територій з урахуванням власних потреб, вона й надалі впливає на розвиток цих ландшафтів.

Висновки:

• Ландшафт — найменший за розмірами природно-територіальний комплекс.
• Ландшафти формуються внаслідок взаємодії природних компонентів.
• Залежно від чинників формування, ландшафти поділяють на зональні й азональні.
• У межах України розрізняють класи, типи, підтипи й види природних ландшафтів.
• Сучасні ландшафти дуже змінені господарською діяльністю людини.
• В Україні виокремлюють такі одиниці фізико-географічного районування: два географічні пояси, три фізико-географічні країни, чотири природні зони.

Основні терміни й поняття:

Антропогенні ландшафти — ландшафти, змінені господарською діяльністю людини.

Ландшафт, або природно-територіальний комплекс (ПТК) — територія, де закономірно поєднуються природні компоненти (рельєф, гірські породи, атмосфера, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ), які перебувають у складній взаємодії та взаємозалежності, утворюючи єдину систему.

Фізико-географічне районування території — виявлення природно-територіальних комплексів різного рівня.

Дослідження 6.

Тема: Ландшафти своєї місцевості, їх освоєння і використання.

Завдання:

• 1. Що називають ландшафтом? Яка наука вивчає ландшафти? Чому важливо знати особливості ландшафтів?
• 2. Що таке природний ландшафт, антропогенний ландшафт?
• 3. Чим зумовлене різноманіття ландшафтів на території України?
• 4. Які класи ландшафтів виокремлюють у межах України? Чому?
• 5. Назвіть одиниці фізико-географічного районування.
• 6. Що таке фізико-географічна країна?
• 7. На які природні зони поділяють рівнинну частину України?
• 8. Чи існує відповідність між одиницями фізико-географічного районування та одиницями класифікації ландшафтів? Наведіть приклади її прояву.
• 9. Як змінюються ландшафти у вашій місцевості? Із чим це пов’язано?
• 10. Складіть «фізико-географічну адресу» вашої місцевості за планом: а) фізико-географічна область; б) природна зона (підзона); в) провінція; г) область.
• 11. Підготуйте інформаційний проект «К. Геренчук — український фізико-географ і ландшафтознавець».

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте тему п. 36 та мою для вас підбірку.

2. Виконайте та надішліть на перевірку до наступного уроку географії дослідження  6.

3. Нанесіть на к.к. ПЗ.

Географія 11 клас

Тема:Особливості демографічної політики у країнах з різним типом відтворення. Дослідження 12,13,14.

Пропоную переглянути:

Народонаселення (населення) – природно-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний компонент людського суспільства.

Населення будь-якої території чи країни, вступаючи у взаємодію з навколишнім середовищем, виступає з одного боку силою, яка створює матеріальні блага, а з іншого – яка їх споживає. Тому для соціально-економічної науки дуже важливим є обізнаність з основними показниками, що характеризують чисельність населення, його географію, структуру, динаміку змін. Народонаселення вивчає цілий ряд наук – географія населення, етногеографія, демографія.

За статистичними даними сьогодні на території Земної кулі проживає понад 6,8 млрд осіб. Найбільшими за кількістю населення країнами світу є Китай (1,3 млрд осіб), Індія (1,1 млрд), США (307 млн), Індонезія (240 млн), Бразилія (198 млн).

Динаміка зміни кількості населення світу була різної упродовж історії людства. З часів появи людини на планеті Земля упродовж багатьох тисячоліть приріст населення був незначним, потім почав зростати, а нині знову знижується.

Перший «демографічний вибух» припадає на ХVІІ-ХІХ ст., коли чисельність населення світу завдяки промисловій революції досягає у 1830 р. 1 млрд осіб. В наступні роки темпи зростання чисельності населення збільшуються, що зумовлюється збільшенням народжуваності та зниженням смертності в промислово розвинутих країнах Європи та Північної Америки. Вже через 100 років чисельність населення Землі подвоїлась і склала 2 млрд осіб, через 30 років (до 60-х років ХХ ст.) – потроїлась (3 млрд осіб), а в 1975 р. – зросла до 4 млрд осіб. На початку ХХІ ст. численність населення була понад 6 млрд осіб.

Найбільші темпи приросту населення світу за всю історію людства припадають на 60-ті роки ХХ ст. – другий «демографічний вибух». Завдяки традиційній високій народжуваності та зменшенню смертності у зв’язку з розвитком медицини та якості життя у країнах Латинської Америки та Азії, що розвиваються, середньорічний приріст населення перевищив 3 %.

На початку ХХІ ст. середньосвітові темпи приросту населення становили 1,4 ‰, серед цього в Африці — 2,6 ‰, в Азії й Латинській Америці — 1,5?2 ‰, у Європі — 0,3 ‰.

За прогнозами ООН до 2025 р. кількість населення світу досягне 8,3 млрд осіб і до кінця ХХІ ст. стабілізується на позначці 10?12 млрд.

Природний рух населення. Чисельність населення змінюється під впливом природного руху (відтворення) – сукупності процесів народжуваності та смертності. Природний рух обумовлює постійний процес зміни поколінь і відновлення населення. Для того, щоб можна було порівнювати темпи такого відтворення в країнах світу, що відрізняються за чисельністю населення, розраховують середній показник народжуваності та смертності на 1000 осіб за рік (проміле - %0). Різницю між показниками народжуваності й смертності називають природним приростом. Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне або нульове значення, що свідчить про збільшення,зменшення або незмінність кількості населення.

Різні етапи розвитку людства характеризувались певними історичними особливостями відтворення населення. Природний рух населення залежить від соціально-економічних чинників, особливо типу економічної моделі суспільства. Теорія, що пояснює взаємозалежність між етапами розвитку світової економіки (привласнювальне, аграрне, індустріальне, постіндустріальне господарство) та демографічними процесами (народжуваність, смертність, природній приріст), отримала назву теорія демографічного переходу.

Етап панування привласнювального господарства характеризується народжуваністю на рівні біологічного максимуму, проте невисокий рівень розвитку медицини, проблеми із забезпеченням продовольством, війни сприяли також високій смертності. Тому ці показники були врівноважені, а часом смертність навіть переважала. Такий тип відтворення населення називається традиційним.

Аграрне суспільство, для якого характерна багаточисельна сім’я, що є головним виробником благ, у поєднанні з досягненнями медицини сприяє збільшенню народжуваності та значним зростанням чисельності населення – демографічного вибуху. Таке відтворення населення називається розширеним.

В епоху індустріалізації сім’я втрачає роль основної економічної ланки: її багаточисельність не визначає господарських успіхів. Економічного значення набувають індивідуальні особистісні риси людини – освіта, підприємливість, творчість. Зростання чисельності населення сповільнюється, низька народжуваність компенсується низькою смертністю. Такий тип відтворення називається простим.

Суспільство в епоху постіндустріального господарства характеризується зростанням добробуту, підвищенням культури, розвитком охорони здоров’я, що сприяє зниженню смертності та збільшенню очікуваної тривалості життя. Такі процеси призводять до старіння населення. Залученість жінок до суспільного виробництва та зростання витрат на освіту й розвиток дитини сприяють зменшенню народжуваності. Природній приріст зменшується, в деяких країнах смертність перевищує народжуваність, спостерігається депопуляція – природне зменшення населення. Такий тип відтворення називається звуженим.

В сучасному світі рівень соціально-економічного розвитку країн є неоднаковим, вони знаходяться на різних стадіях демографічного переходу та їх демографічні показники несхожі.

Відповідно на сьогодні склалось два типи відтворення населення (процеси зміни поколінь).

Для першого типу відтворення (за теорією демографічного переходу йому відповідають простий та звужений тип відтворення) характерні низькі показники народжуваності та смертності, значна тривалість життя, у кожній сім’ї зазвичай одна-дві дитини. Він характерний для розвинутих країн.

Другий тип відтворення характерний для країн, що розвиваються. Типовими для нього є високі показники народжуваності (25-40 ‰), смертності (7-14 ‰), невелика тривалість життя (за теорією демографічного переходу йому відповідає розширений тип відтворення).

Для впливу на процеси відтворення держава може проводити демографічну політику — систему адміністративних, економічних, пропагандистських заходів, спрямованих на зміну народжуваності в бажаному напрямі.

Більшість країн другого типу відтворення здійснюють політику стримування народжуваності та зменшення дитячої (до 5 років) смертності. В багатьох країнах законодавчо збільшують вік вступу до шлюбу, пропагують переваги малодітної сім’ї. Таким сім ям держава надає цілий ряд пільг.

Найбільших успіхів в такій політиці досягли Китай та Індія. У Китаї демографічна політика має девіз: «Одна сім’я — одна дитина», «Китайці — народ без братів і сестер». У країні створений Державний комітет з планування дітонародження, установлені високі вікові межі для вступу в шлюб. Так, для жінок межа 22 роки, для чоловіків — 24. Однодітні сім’ї користуються цілим рядом пільг: надбавки до заробітньої плати, безоплатне медичне обслуговування, доступ до отримання освіти. В Індії діє гасло: «Нас двоє — нам двох».

Проте не всі країни, що розвиваються, проводять демографічну політику. Мусульманські країни не втручаються в процеси природного відтворення населення, керуючись релігійною мораллю, а країни Африки — через нестачу матеріальних засобів.

Зовсім інші проблеми в розвинутих країнах. Народжуваність у них здебільшого невисока, а відповідно кількість населення зростає повільно. Виникає проблема дефіциту трудових ресурсів. У зв’язку з цим країни здійснюють політику, спрямовану на зростання народжуваності: одноразові виплати молодятам, державна допомога при народженні дитини, щомісячні виплати на дітей, пільги, кредити для багатодітних сімей тощо.

В цілому світова громадськість шукає шляхи регулювання чисельності населення на планеті з метою недопущення загострення політичної, демографічної, соціально-економічної ситуації на планеті.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграф 20 та мою для вас підбірку.

2. Підготувати повідомлення про один із етапів відтворення.

3. Виконати дослідження.

Тематика досліджень розміщена на стор. 135 вашого підручника: 1 це 12, 2- 13, 3 - 14. Структура виконання довільна. Чекаю дослідження на наступному уроці.