Добрий день.

Сьогодні 15 лютого 2024 року.

Запрошую на урок географії учнів 8 класів та 11-А класів.

Географія 8 клас

Тема:Фізико - географічне районування території України.

Пропоную переглянути:

Для того щоб розрізняти фізико-географічні регіони за приналежністю до материків, географічних поясів, природних зон, встановити підпорядкованість за розмірами і особливостями природних умов, їх досліджують комплексно. На основі цих досліджень складають карти фізико-географічного районування.

Фізико-географічне районування - це виявлення порівняно однорідних за природними умовами регіонів, які відрізняються своєю ландшафтною структурою. Виділяють такі одиниці фізико-географічного районування: країна, зона, підзона, провінція, область.

Фізико-географічна країна - це великі частини суходолу, що займають сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів, їх утворення і розвиток пов'язані з великими тектонічними структурами (платформи, складчасті області). Розрізняють рівнинні і гірські фізико-географічні країни, які характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Рівнинна територія України належить до країни, що розташована в межах давньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезозойських і кайнозойських відкладів, їх горизонтальне залягання і зумовлює рівнинність поверхні України. Ландшафтні зони на рівнинній частині території України змінюються з півночі на південь.

Українські Карпати і Кримські гори є складчастими спорудами, що сформувалися в результаті альпійського горотворення. Для цих фізико-географічних країн характерна вертикальна зміна ландшафтних поясів, оскільки з підняттям угору змінюються умови ландшафтоутворення, розвиток фізико-географічних процесів. Українські Карпати і Кримські гори - фізико-географічні країни, що чітко відмежовуються від рівнинної частини.

Фізико-географічна зона - це частина природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання. Природні умови кожної фізико-географічної зони мають свої, що залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, характер циркуляції атмосфери. Внаслідок цього в межах зони існують типові для неї гідрологічні і теплові умови, що є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів, рослинності і тваринного світу.

Основною ознакою фізико-географічної зони є переважання в її межах певного зонального типу ландшафтів. У межах рівнинної частини України виділяють зону мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову і степову зони. Природні умови цих зон значною мірою змінені господарською діяльністю, зокрема землеробством. Тому їх межі можна простежити за поширенням зональних типів сучасних ґрунтів та відновлюваного рослинного покриву. Зональні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проектування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, проведення рекреацій та ін.

У межах природних зон виділяють підзони.

 Фізико-географічна підзона - частина зони, що виділяється в її межах за умовами зволоження. Підзони, як і зони, мають горизонтальне простягання. В різних зонах підзональні особливості виражені неоднаково. Нечіткість меж підзон пов'язана зі складом антропогенових відкладів та особливостями рельєфу, що поряд з відмінностями кліматичних і гідрологічних умов в межах зони зумовлює неоднорідність ландшафтів.

Саме їх просторове поєднання утворює власне природну підзону. На рівнинній частині України підзональні фізико-географічні одиниці виділяються не в усіх зонах. У зоні мішаних хвойно-широколистих лісів та в Лісостепу підзон немає. Степова зона України залежно від умов зволоження, тепло-забезпечення, характеру ґрунтово-рослинного покриву, фізико-географічних процесів окремих її частин поділяється на північно-степову, середньо-степову і південно-степову підзони.

Фізико-географічна провінція - частина зони або підзони в рівнинній чи гірській країні. Виділяється у зв'язку з неоднорідністю поверхні зони, віддаленістю окремих її частин від океану, різним характером впливу на неї повітряних мас, ступенем континентальності клімату. Під час виділення провінцій як одиниць фізико-географічного районування враховують також історію розвитку території в антропогені (вплив материкових зледенінь, наступ морів, новітні тектонічні рухи). Так, характерні ландшафтні риси Українського Полісся зумовлені дніпровським зледенінням, походженням і складом гірських порід.

Фізико-географічні відмінності провінцій лісостепової і степової зон України найбільш чітко представлені в межах височин та низовин (Придніпровська, Причорноморська, Північно-кримська та ін.). Найбільш піднятою і зволоженою в лісостеповій зоні є Західноукраїнська провінція. Найбільш посушливою в степовій зоні - молода рівнинна Причорноморсько-Приазовська сухо-степова провінція. Провінціальні ландшафтні особливості зон враховуються під час господарського використання цих територій.

Фізико-географічна область - складова частина фізико-географічної провінції. Під час визначення меж областей враховують їх приуроченість до тектонічних структур, положення над рівнем моря, ступінь розчленування поверхні, склад гірських порід, поширення певних фізико-географічних процесів. Так, у межах провінції Українського Полісся критерієм виділення природних областей Волинського, Житомирського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся є приуроченість кожної з них до різних тектонічних структур, яким властиві свої нашарування гірських порід, поєднання форм рельєфу, видів ландшафтів.

Фізико-географічне районування має велике значення в поглибленні уявлень про закономірності природних умов території України, її поділу на природно-територіальні комплекси.

Чим детальніше фізико-географічне районування, тим краща вивченість території. А оскільки територія України має високий ступінь господарської освоєності, розв'язання проблеми природокористування неможливе без всебічного врахування особливостей природних умов і ресурсів. Тому детальне фізико-географічне районування є науковою основою обґрунтування проектів землевпорядкування, містобудування, меліорації, раціонального використання земельних і водних ресурсів, охорони навколишнього середовища тощо.

Отже, майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, і тільки на Південному березі Кримських гір ландшафти мають риси субтропічних. Україна розташована в межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини, Українських Карпат і Кримських гір.

Рівнинна територія України - це частина Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою широтною зональністю. Тут виділяють три природні зони: мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову та степову.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграф 37 та мою для вас підбірку.

2. Підготувати повідомлення про один з природних  районів України.

3. Нанести на к.к. природні зони.

Географія 11-А клас

Тема:Особливості демографічної політики у країнах з різним типом відтворення. Дослідження 12,13,14.

Пропоную переглянути:

Народонаселення (населення) – природно-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний компонент людського суспільства.

Населення будь-якої території чи країни, вступаючи у взаємодію з навколишнім середовищем, виступає з одного боку силою, яка створює матеріальні блага, а з іншого – яка їх споживає. Тому для соціально-економічної науки дуже важливим є обізнаність з основними показниками, що характеризують чисельність населення, його географію, структуру, динаміку змін. Народонаселення вивчає цілий ряд наук – географія населення, етногеографія, демографія.

За статистичними даними сьогодні на території Земної кулі проживає понад 6,8 млрд осіб. Найбільшими за кількістю населення країнами світу є Китай (1,3 млрд осіб), Індія (1,1 млрд), США (307 млн), Індонезія (240 млн), Бразилія (198 млн).

Динаміка зміни кількості населення світу була різної упродовж історії людства. З часів появи людини на планеті Земля упродовж багатьох тисячоліть приріст населення був незначним, потім почав зростати, а нині знову знижується.

Перший «демографічний вибух» припадає на ХVІІ-ХІХ ст., коли чисельність населення світу завдяки промисловій революції досягає у 1830 р. 1 млрд осіб. В наступні роки темпи зростання чисельності населення збільшуються, що зумовлюється збільшенням народжуваності та зниженням смертності в промислово розвинутих країнах Європи та Північної Америки. Вже через 100 років чисельність населення Землі подвоїлась і склала 2 млрд осіб, через 30 років (до 60-х років ХХ ст.) – потроїлась (3 млрд осіб), а в 1975 р. – зросла до 4 млрд осіб. На початку ХХІ ст. численність населення була понад 6 млрд осіб.

Найбільші темпи приросту населення світу за всю історію людства припадають на 60-ті роки ХХ ст. – другий «демографічний вибух». Завдяки традиційній високій народжуваності та зменшенню смертності у зв’язку з розвитком медицини та якості життя у країнах Латинської Америки та Азії, що розвиваються, середньорічний приріст населення перевищив 3 %.

На початку ХХІ ст. середньосвітові темпи приросту населення становили 1,4 ‰, серед цього в Африці — 2,6 ‰, в Азії й Латинській Америці — 1,5?2 ‰, у Європі — 0,3 ‰.

За прогнозами ООН до 2025 р. кількість населення світу досягне 8,3 млрд осіб і до кінця ХХІ ст. стабілізується на позначці 10?12 млрд.

Природний рух населення. Чисельність населення змінюється під впливом природного руху (відтворення) – сукупності процесів народжуваності та смертності. Природний рух обумовлює постійний процес зміни поколінь і відновлення населення. Для того, щоб можна було порівнювати темпи такого відтворення в країнах світу, що відрізняються за чисельністю населення, розраховують середній показник народжуваності та смертності на 1000 осіб за рік (проміле - %0). Різницю між показниками народжуваності й смертності називають природним приростом. Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне або нульове значення, що свідчить про збільшення,зменшення або незмінність кількості населення.

Різні етапи розвитку людства характеризувались певними історичними особливостями відтворення населення. Природний рух населення залежить від соціально-економічних чинників, особливо типу економічної моделі суспільства. Теорія, що пояснює взаємозалежність між етапами розвитку світової економіки (привласнювальне, аграрне, індустріальне, постіндустріальне господарство) та демографічними процесами (народжуваність, смертність, природній приріст), отримала назву теорія демографічного переходу.

Етап панування привласнювального господарства характеризується народжуваністю на рівні біологічного максимуму, проте невисокий рівень розвитку медицини, проблеми із забезпеченням продовольством, війни сприяли також високій смертності. Тому ці показники були врівноважені, а часом смертність навіть переважала. Такий тип відтворення населення називається традиційним.

Аграрне суспільство, для якого характерна багаточисельна сім’я, що є головним виробником благ, у поєднанні з досягненнями медицини сприяє збільшенню народжуваності та значним зростанням чисельності населення – демографічного вибуху. Таке відтворення населення називається розширеним.

В епоху індустріалізації сім’я втрачає роль основної економічної ланки: її багаточисельність не визначає господарських успіхів. Економічного значення набувають індивідуальні особистісні риси людини – освіта, підприємливість, творчість. Зростання чисельності населення сповільнюється, низька народжуваність компенсується низькою смертністю. Такий тип відтворення називається простим.

Суспільство в епоху постіндустріального господарства характеризується зростанням добробуту, підвищенням культури, розвитком охорони здоров’я, що сприяє зниженню смертності та збільшенню очікуваної тривалості життя. Такі процеси призводять до старіння населення. Залученість жінок до суспільного виробництва та зростання витрат на освіту й розвиток дитини сприяють зменшенню народжуваності. Природній приріст зменшується, в деяких країнах смертність перевищує народжуваність, спостерігається депопуляція – природне зменшення населення. Такий тип відтворення називається звуженим.

В сучасному світі рівень соціально-економічного розвитку країн є неоднаковим, вони знаходяться на різних стадіях демографічного переходу та їх демографічні показники несхожі.

Відповідно на сьогодні склалось два типи відтворення населення (процеси зміни поколінь).

Для першого типу відтворення (за теорією демографічного переходу йому відповідають простий та звужений тип відтворення) характерні низькі показники народжуваності та смертності, значна тривалість життя, у кожній сім’ї зазвичай одна-дві дитини. Він характерний для розвинутих країн.

Другий тип відтворення характерний для країн, що розвиваються. Типовими для нього є високі показники народжуваності (25-40 ‰), смертності (7-14 ‰), невелика тривалість життя (за теорією демографічного переходу йому відповідає розширений тип відтворення).

Для впливу на процеси відтворення держава може проводити демографічну політику — систему адміністративних, економічних, пропагандистських заходів, спрямованих на зміну народжуваності в бажаному напрямі.

Більшість країн другого типу відтворення здійснюють політику стримування народжуваності та зменшення дитячої (до 5 років) смертності. В багатьох країнах законодавчо збільшують вік вступу до шлюбу, пропагують переваги малодітної сім’ї. Таким сім ям держава надає цілий ряд пільг.

Найбільших успіхів в такій політиці досягли Китай та Індія. У Китаї демографічна політика має девіз: «Одна сім’я — одна дитина», «Китайці — народ без братів і сестер». У країні створений Державний комітет з планування дітонародження, установлені високі вікові межі для вступу в шлюб. Так, для жінок межа 22 роки, для чоловіків — 24. Однодітні сім’ї користуються цілим рядом пільг: надбавки до заробітньої плати, безоплатне медичне обслуговування, доступ до отримання освіти. В Індії діє гасло: «Нас двоє — нам двох».

Проте не всі країни, що розвиваються, проводять демографічну політику. Мусульманські країни не втручаються в процеси природного відтворення населення, керуючись релігійною мораллю, а країни Африки — через нестачу матеріальних засобів.

Зовсім інші проблеми в розвинутих країнах. Народжуваність у них здебільшого невисока, а відповідно кількість населення зростає повільно. Виникає проблема дефіциту трудових ресурсів. У зв’язку з цим країни здійснюють політику, спрямовану на зростання народжуваності: одноразові виплати молодятам, державна допомога при народженні дитини, щомісячні виплати на дітей, пільги, кредити для багатодітних сімей тощо.

В цілому світова громадськість шукає шляхи регулювання чисельності населення на планеті з метою недопущення загострення політичної, демографічної, соціально-економічної ситуації на планеті.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати параграф 20 та мою для вас підбірку.

2. Підготувати повідомлення про один із етапів відтворення.

3. Виконати дослідження.

Тематика досліджень розміщена на стор. 135 вашого підручника: 1 це 12, 2- 13, 3 - 14.