Добрий день.

Сьогодні 13 жовтня 2022 року.

Запрошую на урок географії учнів 6,8, 9 класів.

Географія 6 клас

Тема:Абсолютна і відносна висота місцевості.

Пропоную переглянути:

• Як море допомагає визначити абсолютну висоту на суходолі. 

За початок відліку висот на Землі прийнято рівень Балтійського моря. Висоту місцевості, визначену від рівня Балтійського моря, називають абсолютною висотою. Абсолютна висота точок, розташованих вище від рівня моря, - додатна, а нижче - від'ємна. Так, вище розташовані гори суходолу, нижче - окремі низовини. Наприклад, абсолютна додатна висота найвищих гір світу Гімалаїв дорівнює 8848 м над рівнем моря, а абсолютна від’ємна висота становить -395 м. Це рівень Мертвого моря.

Щоб визначити абсолютну висоту якоїсь точки в Україні, не обов’язково щоразу їхати до Балтійського моря. На окремих спорудах під час нівелювання встановлюють спеціальні знаки-репери, на яких зазначено абсолютну висоту місцевості. Поза населеними пунктами по лініях нівелювання приблизно через 5-8 км закладають ґрунтові репери.

Як океан керує висотою гір. 

Ученим відомо, що рівень Світового океану не залишається незмінним і коливається під впливом різних чинників. Серед таких і сили тяжіння Сонця та Місяця, і зміна атмосферного тиску, і випадіння атмосферних опадів та випаровування, і річковий стік та землетруси тощо. Однак найбільші зміни пов’язані з наступом та відступом давнього льодовика. Під час давнього зледеніння велика маса води перетворилася на льодовик, що вкривав частину території Північної Америки та Європи. Унаслідок цього рівень океану був на 120-150 м нижче сучасного. Отже, саме на таку висоту тоді й «зросли» всі гори на Землі. Проте в подальшому внаслідок потепління і танення давніх льодовиків рівень океану знову почав підніматися, а гори відповідно «знижуватися».

Навіщо потрібно знати відносну висоту місцевості.

 Крім абсолютної висоти місцевості, велике практичне значення має відносна висота. Ця висота показує, на скільки одна точка земної поверхні вища за іншу по вертикалі. Інакше кажучи, відносна висота дорівнює різниці абсолютних висот цих точок, наприклад між висотою гірської вершини та рівнем дна найближчої долини.

Уміння визначати відносну висоту місцевості потрібне людині в її господарській діяльності, зокрема під час будівництва доріг, висотних споруд, прокладання тунелів, мостів через річки тощо.

Щоб з’ясувати, вище чи нижче розташований об’єкт, було сконструйовано спеціальний інструмент - нівелір . Це слово французького походження, що в перекладі означає «вирівнювати». За допомогою нівеліра здійснюють нівелювання - визначають висоту точки земної поверхні відносно іншої обраної точки.

 Оптичний нівелір

Про способи зображення нерівностей земної поверхні.

 Земна поверхня здебільшого нерівна та складається з опуклих і увігнутих ділянок, різноманітних за формою і розмірами. Щоб зобразити їх на карті, користуються багатьма способами. Найпоширеніший з них - спосіб горизонталей. Горизонталі - це лінії, які з’єднують на карті точки з однаковою абсолютною висотою, тобто висотою над рівнем моря . Горизонталі проводять через певні проміжки по висоті, наприклад через 5, 10 або 20 м.

Щоб визначити висоту, яку відображають горизонталі, їх підписують. При цьому цифри спрямовані в бік підвищення схилу. Крутизну визначають за ступенем зближення горизонталей. Що ближче одна до одної вони розташовані, то крутіший схил. Максимально можлива крутизна, зображена горизонталями, зазвичай дорівнює близько 40°.

Горизонталі доповнюються числовими позначками характерних точок місцевості - абсолютних висот і глибин. На топографічних картах з масштабом 1 : 10 000 - 1 : 200 000 нерівності земної поверхні (яри, скелі, осипи, обриви тощо) позначають також окремими позамасштабними умовними знаками.

 Схема нівелювання

Зображення рельєфу горизонталями

На картах з масштабами 1 : 500 000 і 1:1 000 000 для зображення нерівностей земної поверхні застосовують спосіб пошарового зафарбовування. Він полягає у фарбуванні глибинних і висотних шарів відповідно до шкали: від темно-синього до блакитного, від темно-зеленого до світло-зеленого і далі від світло-коричневого до темно-коричневого за принципом, що глибше і що вище, то темніший колір. Шкала глибин і висот є на кожній карті.

На деяких, зокрема туристичних, картах для відтінення схилів застосовують фарбу сіро-коричневого тону. Такий спосіб зображення поверхні дає змогу визначити й абсолютну висоту місцевості.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Визначення за картами в атласі абсолютної й відносної висоти місцевості.

ПРОЧИТАЛИ - ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

ЧИ ЗНАЮ

• 1. Що називають горизонталями?
• 2. Що таке нівелювання?

ЧИ РОЗУМІЮ

• 3. Чим відрізняється абсолютна і відносна висота місцевості?
• 4. Яким є практичне значення вміння визначати відносну висоту місцевості?

ЧИ ПОЯСНЮЮ

• 5. Як зображуються на географічній карті нерівності поверхні суходолу?
• 6. Яким чином розрізнити на географічній карті нерівності морського дна?

ЧИ ВМІЮ

• 7. Визначте за географічною картою абсолютну висоту місцевості, на якій розташований ваш населений пункт.
• 8. За шкалою висот і глибин на карті атласу визначте найвищі гори планети і найглибші місця в океані.

Д.З.

1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.

2. Випишіть та вивчіть терміни.

3. Виконайте практичну роботу та надішліть мені на перевірку.

Географія 8 клас

Тема:Адміністративно-територіальний устрій України.

Пропоную переглянути:

Українські історичні землі

Значні розміри території України і тривалий історичний роз виток зумовили виникнення етнічних земель і етнографічних районів. За цими землями закріпились історичні назви. Землі мають різні розміри, у багатьох із них одні території включа ють у себе інші. Причинами формування таких земель стали відмінності:

• природних умов;

• характеру і видів господарської діяльності;

• особливостей побуту і традицій;

• національної самосвідомості;

• політичної орієнтації.

Етнічні землі не мають чітко виражених кордонів, в історії відомі випадки, коли площі етнічних земель могли збільшува тися або скорочуватися. Кордони етнічних земель не збігаються з кордонами сучасних адміністративних одиниць. У дослідників немає єдиної думки з приводу історико-географічного поділу території України. Розгляньмо великі етнічні землі за класифі кацією відомого географа Ф. Д. Заставного.

Запоріжжя — територія південної і південно-східної частини України. Ці землі в ХVІ–ХVIIІ ст. належали Запорозькій Січі й охоплювали територію сучасних Дніпропетровської, значну частину Запорізької та Кіровоградської, Черкаської і частково Херсонської, Миколаївської, Донецької та Луганської областей. Причорноморський район у центральній частині називався Ново росією (цей район багато в чому збігається з Таврією). Слобідська Україна (Слобожанщина) займає територію сучасних Харківської, частково Сумської і Луганської областей. З другої половини XVI ст. на цих землях, щоб уникнути національного гніту Речі Посполитої, почали селитися українські селяни і козаки із за ходу та центральних частин України.

Територія сучасних Львівської, Івано-Франківської, Терно пільської областей отримала назву Галичини. У середині XII ст. тут існувало Галицьке, а пізніше Галицько-Волинське князівство зі столицею Галич. Південна частина Івано-Франківської області має назву Покуття (кут Галичини). Назва Волинь пішла від на зви стародавнього міста (уперше згадується в 1018 р.) Волинь (Велинь), яке розташоване поблизу Володимир-Волинського. Волинь і Полісся включають північно-західну частину України (сучасні Волинська, Рівненська, Житомирська області й північна частина Тернопільської). Землі західної частини Волині разом із Галичиною до об’єднання українських земель входили до складу Польщі й називалися Західною Україною.

На крайньому заході знаходиться Закарпаття (Закарпатська область). У межах Чернівецької області виділяють Північну Буковину (її західну частину), у східній частині знаходиться Бессарабія. До Бессарабії належать південна і західна части ни Одеської області. На південний схід від Галичини і Волині простягнулося Поділля, що включає територію Хмельницької і Вінницької областей. Поділля межує з Руссю (Київщина), до якої входять Київська і частково Черкаська області.

Після Андрусівського договору 1667 р. Україну було поді лено на Правобережну і Лівобережну (інакше — Гетьманщина) частини.

Етнографічні райони склалися в Карпатах. Гуцульщина (Вер ховина) розташована в крайній південно-східній частині Карпат. Бойківщина знаходиться в середньогірських районах Львівської та Івано-Франківської областей.

24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила незалежність України. Наша країна з цього часу стала існувати як самостійна держава.

Формування території України — тривалий, багатовіковий і драматичний процес. Кордони Української держави неоднора зово змінювалися, деякі частини країни входили до складу інших держав, тому адміністративний поділ — поняття динамічне, згодом він може зазнавати змін (як у розмірах частин країни, так і в назвах одиниць).

Так, у дореволюційні роки на території тієї частини Украї ни, що входила до складу царської Росії, було дев’ять губерній, об’єднаних у три великих регіони: Південно-Західний край (По дільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Єкатеринославська, Таврійська, Херсонська губернії). Губернії у свою чергу поділялися на повіти. А велика частина Східної Галичини, що входила до складу Австро-Угорщини, а потім Польщі, поділялася на воєводства і повіти. Упродовж тривалого часу українські землі входили до складу Радянського Союзу. УРСР була розділена на 25 областей.

Після 1954 р. територія нашої країни незмінна. (За Гель сінкською угодою 1975 р. державні кордони в Європі визнано непорушними.)

 Домашнє завдання

а. Опрацюйте матеріал підручника та мою для вас підбірку.

б. Дайте відповіді на запитання:

1. За адміністративною картою визначте, яка область з назва них пар знаходиться північніше: Тернопільська чи Донецька, Львівська чи Харківська, Волинська чи Чернігівська.

2. Яка область розташована східніше: Сумська чи Запорізька, Рівненська чи Чернівецька, Полтавська чи Дніпропетров ська?

3. Контури яких областей зображено на малюнку? Напишіть їхні назви. Які з цих областей є прикордонними?

Відповіді чекаю до наступного уроку.

  

Географія 9 клас

Тема:Просторова структура світового господарства .

Пропоную переглянути:

 У світі виділяють центр — розвинені країни світу, які оточені напівпериферією, де одночасно розвинені окремі види послуг і промислового виробництва (наприклад, видобування нафти та послуги авіаперевезень в ОАЕ). У розвинених країнах світу розташовані переважно штаб-квартири міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій (ТНК). У цих країнах досягнуто найвищих показників соціально-економічного розвитку. Найчисельнішою є група країн світу на периферії. Ці країни мають міжнародну спеціалізацію одному-двох видах економічної діяльності (наприклад, Еквадор вирощує і постачає банани).

Просторова структура господарства — це сукупність елементів національної економіки (підприємств і організацій), які між собою взаємодіють в економічному просторі. До них належать регіони світу, економічні райони, промислові райони, центри, вузли тощо.

Виділяють кілька ієрархічних рівнів і відповідних їм видів просторових утворень. Міжнародний рівень охоплює континенти, їх окремі частини і країни. Цьому рівню організації господарства відповідають регіон світу та країна.

    Регіон світу є найбільшим територіальним утворенням у господарстві світу. У складі світового господарства виділяються такі основні регіони:

Північна Америка, Латинська Америка, Африка, Австралія та Океанія,Співдружність незалежних держав (СНД), Західна Європа, Азія.

Другий рівень територіальної структури господарства світу — районний. У межах великих індустріальних країн виділяють промислові райони.

Економічний (промисловий) район — це господарська територія, яка вирізняється спеціалізацією та структурою виробництва, та має міцні внутрішні економічні зв’язки. Утворення районів пов’язано з розвитком територіального поділу праці. У сучасному світі великий вплив на розвиток промислових районів має міжнародний поділ праці.

На місцевому рівні організації економіки виділяють промислові вузол,центр і пункт. Нині у світі поширеною формою територіальної організації господарства стають спеці альні економічні зони.

   Спеціальна економічна зона (СЕЗ) — обмежена територія з особливим юридичним статусом і пільговими економічними умовами для підприємницької діяльності. Головне завдання — вирішення стратегічних завдань розвитку держави. Залежно від напряму господарської діяльності, економічних завдань або інших цілей, СЕЗ можуть створюватися як зони вільної торгівлі (здійснюються операції зі складування й обробки іноземних вантажів), промислово-виробничі зони (у них налагоджено виробництво конкретної промислової продукції, при цьому інвесторам надаються різні пільги), туристсько-рекреаційні (велика туристично-рекреаційна діяльність за умов надання послуг у сфері туризму), техніко-впроваджувальні (для розроблення і впровадження нових  технологій) .

      В економічно розвинених країнах сформувалась просторова структура господарства, яка відрізняється високим рівнем «зрілості». Тут склалася система економічних районів чотирьох типів: високо розвинуті  старопромислові, аграрні, райони нового освоєння.

   Основні риси просторової структури господарства країн, що розвиваються склалися ще в період, коли вони перебували в колоніальній залежності. Роль головного центру всієї території виконує її столиця.

  Роль допоміжних центрів — райони експортної спеціалізації: гірничодобувної промисловості та плантаційного сільського господарства. Роль периферії виконують великі внутрішні території традиційного нетоварного сільського господарства.

 Незважаючи на те, що світове господарство є єдиним організмом, окремі його складові різко відрізняються одна від одної. У географії набула широкого поширення концепція «центр – периферія» — модель взаємодії центральних і периферійних районів у процесі їх розвитку 

    У світі сформувалась багаторівнева структура світового господарства. Центральну його частину («центр») становлять постіндустріальні країни Північної Америки, Західної Європи й Японія, які контролюють науково-технічний прогрес, рух капіталу та стан світових ринків.

Між 25 країнами «центру» досягнуто високого рівня єдності виробничих, торговельних і фінансових відносин. Основна спрямованість їхнього розвитку — перехід до постіндустріального інформаційного суспільства.

У ході історичного розвитку центральні економічні райони також змінюють свою спеціалізацію і географічне положення. Вони передають інновації іншим регіонам. 

   На сучасному етапі розвитку світового господарства глобальна ринкова економіка охоплює лише порівняно невелике коло постіндустріальних та найбільш «просунутих» індустріальних країн (таких як Канада) та ще кілька нових індустріальних країн з великим експортом (Республіка Корея, о. Тайвань, Сінгапур). Разом вони утворюють так званий «золотий мільярд» людства, який споживає майже 80 % світового ВВП.

У цій моделі невеликий за територією центр, який об’єднує найбільш передові технічні, технологічні та соціальні інновації, протиставляється великій периферії — сукупності віддалених і слаборозвинених територій з уповільненою модернізацією, що служить джерелом ресурсів і споживачем інновацій. Периферійна частина («периферія») — країни «Третього світу»,розташовані здебільшого в тропіках. Периферія живе за рахунок використання власних природних ресурсів, деякі її регіони перенаселені, у багатьох місцях зберігаються зони політичної нестабільності і конфліктів. Виділяють ближню і дальню периферію. Ближня тісно пов’язана з центром, який має безпосередній вплив на її розвиток, у дальній — вплив центру майже не виявляється. До країн периферії відносять найбільш відсталі держави з переважанням в них добувного та аграрного виробництв. Велике значення

для них, як правило, має капітал інших держав-інвесторів. У таких країнах спостерігається нестабільна політична обстановка, між національні та релігійні конфлікти. Історично до периферії належали неєвропейські країни, наприклад, країни Латинської Америки та Субсахарської Африки.

Виокремлюють також напівпериферійні райони, які займають проміжне положення. Напівпериферією світового господарства вважають країни Центральної і Східної Європи, Китай, нові індустріальні країни, середньорозвинені індустріальні країни Західної Європи (наприклад, Ірландія, Португалія, Греція), індустріальні та деякі нові індустріальні країни Азії, Латинської Америки, Африки, Австралії та Океанії; постсоціалістичні країни Євразії, серед них й Україна. 

       Центр і периферія на будь-якому просторовому рівні пов’язані між собою потоками інформації, капіталу, товарів, робочої сили. Поширення інформації відбувається на трьох рівнях: від провідних економічних районів і центрів до регіональних центрів і периферійних територій; від центрів вищого ієрархічного рівня в центри нижчого порядку; з великих і середніх міст в прилеглі райони (наприклад, сільську місцевість). Інноваційна діяльність центру, де найбільш інтенсивні ділові та наукові контакти і кращий доступ до інформації, забезпечує його перевагу над периферією.

Таким чином, залежно від перерозподілу профільних функцій центру і периферії, змінюється і економічна ефективність розміщення й розвитку різних підприємств, фірм та організацій.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати матеріал вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Користуючись Інтернет-джерелами інформації, опрацюйте матеріал про:

- США як головний центр економічної активності світової економічної системи;

-  Країни периферії на прикладі Французької Полінезії;  

- Країни напівпериферії на прикладі України.

Відповіді чекаю до наступного уроку.