Добрий день.

Сьогодні 9 лютого 2023 року.

Запрошую на урок ОЗ учнів 5 класу та на урок географії учнів 6, 8 та 9 класів.

ОЗ 5 клас

Тема: Умови ефективного спілкування.

Пропоную переглянути:

Люди можуть передавати свої повідомлення, як і почуття, словами, тобто вербальним способом, і без слів — невербально, з використанням міміки, жестів, інтонації тощо.

Міміка — виразні рухи м’язів обличчя.

Жести — виразні рухи частин тіла (рук, ніг, голови).

Відкритість і щирість сприяють порозумінню. Набагато легше зрозуміти людину, яка говорить те, що думає.

Якщо хтось щиро радіє зустрічі з тобою, це зрозуміло не лише з його слів, а й з радісної усмішки, обіймів, інтонації.

Однак щирість також повинна мати межі. Інакше вона перетворюється на нетактовність.

• Спілкування — це обмін думками, новинами, враженнями, тобто повідом­леннями.
• Спілкуватися можна використовуючи слова та без них (невербально), з використанням міміки, жестів, інтонації тощо.
• Міміка — виразні рухи м’язів обличчя людини.
• Жести — виразні рухи частин тіла (рук, ніг, голови).
• Для порозуміння необхідними є: щирість і тактовність; доброзичливість і гарні манери; уміння говорити та слухати, розуміти невербальні сигнали.
• Зайва сором’язливість перешкоджає спілкуванню, але за необхідності можна набути упевненості у різних ситуаціях.

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте матеріал п. 20 та мою для вас підбірку.

2. Дайте короткі відповіді  на запитання (у робочому зошиті)

• Які якості, вміння допомагають краще зрозуміти іншу людину?
• Як впливає на спілкування зайва сором'язливість?

Географія 6 клас

Тема: Погода.

Пропоную переглянути:

 Що таке погода. 

Слухаючи постійно прогноз погоди, ми вже звикли до таких метеорологічних термінів, як: хмарно, дощові опади, відлига, гроза, снігопади. Де б людина не працювала, що б не робила, вона так чи інакше «спілкується» з погодою. Навіть настрій людини та її самопочуття залежать від погоди.

Що ж таке погода? Погода - це стан тропосфери в даній місцевості у певний час. Найголовнішою особливістю погоди є її мінливість. Погода змінюється постійно, щодня і щогодини. Навіть коли здається, що погода врешті-решт установилася, вона все одно продовжує змінюватися непомітно для нас. Може, й ви колись спостерігали, особливо навесні, як дощ раптово змінювався сніговієм, а потім зникали хмари і на небі яскраво світило сонце.

Основними елементами погоди є температура повітря, атмосферний тиск, вітер, вологість, хмари і хмарність, опади, туман, гроза тощо. За їхніми показаннями складається характеристика погоди, її «портрет».

Чому погода мінлива та примхлива. 

Погоду змінюють Сонце і рух повітря. Насамперед - це зміна кута падіння сонячних променів протягом доби, місяця, року, що впливає на температурні умови кожної території. Значну роль у формуванні погоди відіграє також неоднорідність рельєфу та переміщення повітря.

Розрізняють періодичні й неперіодичні зміни погоди. Періодичні зміни погоди пов’язані з рухом Землі навколо своєї осі та навколо Сонця, вони спричинюють зміни в природі . Це, зокрема, добові та сезонні зміни температури і вологості повітря, напрямку вітру. Неперіодичні зміни погоди зумовлені переміщенням великих мас повітря.

Де постійна, а де мінлива погода на Землі. 

Погода будь-якого місця формується на основі складної взаємодії між місцевими географічними умовами і масами повітря, що надійшли з іншого району. У поясах постійного високого атмосферного тиску на погоду більше впливають місцеві чинники, а в поясах низького тиску провідну роль відіграє стороннє повітря. Саме зазначені причини сприяли формуванню переважно одноманітної погоди в полярних і тропічних широтах і дуже мінливої погоди впродовж року в помірних широтах, а протягом доби - в екваторіальних широтах.

Скільки існує різних погод. 

Погоду розрізняють переважно за температурними умовами та характером переміщення повітряних мас.За температурними умовами погоду поділяють на три типи: безморозна, з переходом температури через 0 °С і морозна. Безморозна погода переважає протягом року здебільшого в екваторіальних і тропічних широтах. Погода з переходом через 0 °С характерна для перехідних сезонів - весни й осені і буває, наприклад, у помірних широтах. Морозну погоду спостерігають у помірних і полярних широтах. Так, у центральних районах Антарктиди середня добова температура навіть улітку не піднімається вище -30 °С, а взимку вона часто нижча від -70 °С . Морозна погода буває і на території України, але переважно взимку, і належить до слабо і помірно морозних, тобто порівняно м'яка, з нестійкими морозами і частими відлигами.

Одноманітна морозна погода в Антарктиді сформувала тут відносно одноманітний краєвид

 Злива з грозою

За характером переміщення повітря і процесів, що при цьому відбуваються в атмосфері, погоду поділяють на ясну, або малохмарну, хмарну з проясненнями та короткочасними зливами, хмарну дощову та сльотаву.

Ясна, або малохмарна, погода взимку вирізняється дуже низькою температурою, відсутністю будь-яких опадів і вітру. Влітку така погода характеризується сухістю і теплом. Температура повітря при цьому дуже висока, і тому таку погоду ми називаємо жаркою.

Хмарна з проясненнями та короткочасними зливами погода буває навесні й початку літа. Унаслідок швидкого надходження холодного повітря на вже прогріту земну поверхню швидко утворюються потужні купчасто-дощові хмари з грозами , зливовими опадами. Після таких опадів, зазвичай, настає прояснення і похолодання.

Хмарна дощова погода часто супроводжується мрякою. Така погода характерна для зимового періоду.

Сльотава погода буває, зокрема, на території України будь-якої пори року. Основні її ознаки - сильні пориви вітру, інтенсивні опади, а взимку - хуртовини .

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте тему " Погода" з вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Дайте відповіді на наступні запитання:

• 1.Чому безморозні типи погоди переважають у низьких широтах, а морозні - у високих?
• 2. Як погода впливає на людину?
• 3. Проаналізуйте разом із членами своєї родини за різними джерелами дані про погоду в кількох населених пунктах України протягом тижня і зробіть висновок про причини мінливості погодних умов.
• 4. Підберіть прислів’я та приказки про мінливість погоди.

Географія 8 клас

Тема: Ландшафт як просторово - соціальна система. Дослідження 6.

Пропоную переглянути:

Ландшафти як просторово-цілісна система.

 Компоненти природи гірські породи, атмосферне повітря, поверхневі води, ґрунти, рослинність і тваринний світ — утворюють систему, у якій усі частини взаємозалежні. Так було протягом усієї історії розвитку Землі, так є й тепер. Взаємозв’язок у природі зумовлений обміном енергією, речовиною та інформацією між її компонентами.

Кожний компонент географічної (ландшафтної) оболонки (рельєф, ґрунти, води, органічний світ та ін.) розвивається за власними законами. Однак жоден із них не існує й не розвивається ізольовано. Він зазнає впливу інших компонентів і сам впливає на них. Постійний обмін речовини й енергії між окремими частинами ландшафтної оболонки визначає її цілісність. Якщо в ландшафтній оболонці змінити якусь одну ланку, почнуть відповідно змінюватися й усі інші. Ландшафтна оболонка — це водночас і цілісна, і неоднорідна система.

Сукупність компонентів природи земної поверхні утворює різні за розміром і складом системи ландшафти, або природно-територіальні комплекси (ПТК). Основні чинники формування ПТК: неоднорідність земної кори, різноманітність рельєфу, кількість сонячної радіації, співвідношення тепла й вологи. У водних басейнах виокремлюють природно-аквальні комплекси.

Структура ландшафту — сукупність внутрішніх взаємозв’язків між компонентами (вертикальні зв’язки) і між дрібнішими ПТК (горизонтальні зв’язки). Розташування, порядок компонентів і ПТК усередині ландшафту називають його будовою. Розрізняють вертикальну (порядок компонентів) і горизонтальну (порядок ПТК) будови ландшафту.

Наявність сталих взаємозв’язків забезпечує цілісність ландшафту. Його структура постійно розвивається і змінюється, що зумовлено розвитком та ускладненням географічної оболонки. В Україні прийнята така система одиниць класифікації ландшафтів: клас → тип і підтип → вид .

Класи ландшафтів розрізняють за впливом тектонічного азонального чинника з урахуванням особливостей циркуляції атмосфери. Гірський і рівнинний класи ландшафтів у межах України представлені так: рівнинний східноєвропейський клас ландшафтів, гірський карпатський, гірський кримський.

Типи й підтипи ландшафтів виокремлюють залежно від показників забезпечення теплом і вологою, що зумовлює відмінності ґрунтово-рослинного покриву. На рівнинах ці зміни переважно пов’язані з широтною зональністю, а в горах — зі зниженням температури повітря й збільшенням кількості опадів із висотою, тобто вертикальною поясністю.

На території України в межах рівнинного класу ландшафтів виокремлюють чотири типи ландшафтів: мішанолісові, широколисто-лісові, лісостепові та степові. У межах гірського класу розрізняють східнокарпатський, гірський лучно-степовий та кримський гірський лучно-лісовий типи ландшафтів, які поділяють на декілька підтипів залежно від вертикальної (висотної) поясності.

Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася до початку антропогенного періоду. Вважають, що 3 млн років тому на території України існували лише дві природні зони — лісова й лісостепова, а пізніше з’явилася ще одна — степова. Ці давні ландшафти називають палеоландшафтами. Протягом антропогенового періоду розвивалися два типи палеоландшафтів: холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові).

Районування природних ландшафтів та їхнє відображення на картах. Фізико-географічне районування — один із методів комплексних географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про ландшафтні комплекси, їхні просторові відмінності.

Карта фізико-географічного районування (мал. 103) відображає поділ території України на регіональні ландшафтні одиниці: зональні (пояс, зона, підзона) та азональні (країна, край, область, район). Зональні й азональні регіональні одиниці взаємопозв’язані й супідрядні: кожна вища одиниця включає нижчі. Регіональні одиниці відрізняються властивостями, типологією та структурою ландшафтів. Підґрунтям для створення карти є ландшафтні карти України, а також галузеві карти районування природного середовища. Залежно від походження, історії розвитку природно-територіальних комплексів, взаємодії між компонентами природи та сучасних природних процесів виокремлюють регіональні одиниці й аналізують їхні властивості.

На карті фізико-географічного районування України виділені країни, зони, підзони, краї та області. Пояси на карті не відображені, адже майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, за винятком Південного берега Криму, для якого характерні ознаки субтропічного поясу.

Фізико-географічна країна вирізняється своєрідною структурою зональності природних комплексів, що зумовлено географічним положенням у межах великих геоструктурних одиниць і загальними ознаками будови земної поверхні. Понад 93 % площі України належить до південно-західної частини Східноєвропейської рівнинної фізико-географічної країни. На Східноєвропейській рівнині чітко виражена широтна зональність ґрунтово-рослинного покриву й ландшафтів.

До 4 % площі України займають Українські Карпати (північно-східна частина Альпійсько-Карпатської гірської фізико-географічної країни), а 1 % - Кримські гори (крайня західна частина Кримсько-Кавказької гірської фізико-географічної країни).

Фізико-географічний пояс виокремлюють на основі порівняння радіаційного балансу й термічного режиму, а також типу атмосферної циркуляції. В Україні межа між помірним і субтропічним поясами проходить південним схилом Головного пасма Кримських гір.

Пояс поділяють на фізико-географічні (природні) зони, для яких характерний спільний баланс тепла й вологи, що зумовлює формування зональних типів ґрунтів і рослинності. Кожній зоні відповідає певний тип, а підзоні — підтип ландшафту. У межах Східноєвропейської рівнинної країни виокремлюють чотири природні зони: мішаних лісів (20 % площі України), широколистих лісів (8 %), лісостепу (понад 26 %) і степу (до 40 % площі України).

У межах зони степу існують три підзони — північностепового, середньостепового й південностепового ландшафтів.

Фізико-географічний край — частина зони або підзони. Вони відрізняються ступенем континентальності клімату, що пов’язано з віддаленістю території від океану й неоднорідністю повітряних мас. Прикладом такого краю є Полісся в межах зони мішаних лісів. Поділ на краї добре виражений у лісостеповій і степовій зонах.

Фізико-географічна область — частина краю (провінції) зі своїми особливостями геологічної будови й рельєфу. Кожну природну область поділяють на фізико-географічні райони — найменші одиниці районування. У межах району переважає один тип ландшафту. Одиниці фізико-географічного районування, виокремлені з урахуванням радіаційного чинника, називають зональними; з урахуванням тектонічного й циркуляційного — азональними.

Антропогенні ландшафти.

 Ландшафти, змінені внаслідок діяльності людини, називають антропогенними. Їх можна об’єднати в такі групи:

• ландшафти, що зазнали короткочасного впливу людини й здатні самостійно існувати;
• ландшафти, на які людина впливає протягом усього періоду їхнього існування і водночас виступає їх невід’ємним компонентом.

В одній групі ландшафтів людина виступає в ролі суб’єкта (того, хто впливає), в іншій — об’єкта (того, на кого впливають). До ландшафтів короткочасного впливу людини належать, наприклад, вторинні ліси. Ландшафтами тривалої дії людини є сільськогосподарські угіддя. Людина в такому випадку виступає зовнішнім чинником, вона регулює розвиток та існування цих ландшафтів у міру задоволення своїх потреб. В урбанізованих, промислових ландшафтах людина є їх невід’ємним компонентом.

На сучасному етапі розвиток антропогенних ландшафтів зумовлений соціальними, психологічними, трудовими, економічними й біологічними потребами людини, яка прагне забезпечити для себе сприятливі умови існування.

Отже, людина не тільки сформувала сучасне різноманіття ландшафтів міських територій з урахуванням власних потреб, вона й надалі впливає на розвиток цих ландшафтів.

Висновки:

• Ландшафт — найменший за розмірами природно-територіальний комплекс.
• Ландшафти формуються внаслідок взаємодії природних компонентів.
• Залежно від чинників формування, ландшафти поділяють на зональні й азональні.
• У межах України розрізняють класи, типи, підтипи й види природних ландшафтів.
• Сучасні ландшафти дуже змінені господарською діяльністю людини.
• В Україні виокремлюють такі одиниці фізико-географічного районування: два географічні пояси, три фізико-географічні країни, чотири природні зони.

Основні терміни й поняття:

Антропогенні ландшафти — ландшафти, змінені господарською діяльністю людини.

Ландшафт, або природно-територіальний комплекс (ПТК) — територія, де закономірно поєднуються природні компоненти (рельєф, гірські породи, атмосфера, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ), які перебувають у складній взаємодії та взаємозалежності, утворюючи єдину систему.

Фізико-географічне районування території — виявлення природно-територіальних комплексів різного рівня.

Дослідження 6.

Тема: Ландшафти своєї місцевості, їх освоєння і використання.

Завдання:

• 1. Що називають ландшафтом? Яка наука вивчає ландшафти? Чому важливо знати особливості ландшафтів?
• 2. Що таке природний ландшафт, антропогенний ландшафт?
• 3. Чим зумовлене різноманіття ландшафтів на території України?
• 4. Які класи ландшафтів виокремлюють у межах України? Чому?
• 5. Назвіть одиниці фізико-географічного районування.
• 6. Що таке фізико-географічна країна?
• 7. На які природні зони поділяють рівнинну частину України?
• 8. Чи існує відповідність між одиницями фізико-географічного районування та одиницями класифікації ландшафтів? Наведіть приклади її прояву.
• 9. Як змінюються ландшафти у вашій місцевості? Із чим це пов’язано?
• 10. Складіть «фізико-географічну адресу» вашої місцевості за планом: а) фізико-географічна область; б) природна зона (підзона); в) провінція; г) область.
• 11. Підготуйте інформаційний проект «К. Геренчук — український фізико-географ і ландшафтознавець».

Домашнє завдання:

1. Опрацюйте тему п. 36 та мою для вас підбірку.

2. Виконайте та надішліть на перевірку до наступного уроку географії дослідження  6.

Географія 9 клас

Тема: Електроенергетика світу.

Пропоную переглянути:

Електроенергетика визначає і забезпечує розвиток усього світового господарства. Проте зараз зберігається величезна різниця між країнами в забезпеченні економіки й населення електроенергією. Так, у Норвегії, яка посідає перше місце за виробництвом електроенергії на одного жителя, її виробляється в 1000—1500 разів більше, ніж у найбідніших країнах світу. Понад мільярд населення Землі зовсім не має доступу до електрики. Значні відмінності існують і в структурі виробництва електроенергії на електростанціях різних типів.

1. Географія виробництва та споживання електроенергії.

За останнє десятиліття виробництво електроенергії у світі зросло майже в 1,5 разу, досягнувши 23 трлн кВт-год на рік. Показник зростання більший, ніж у промисловості в цілому. Це вказує не тільки на широке використання електроенергії з метою підвищення рівня електрифікації виробництв, а й на зростання споживання населенням у зв’язку зі збільшенням кількості побутових електроприладів. Саме тому обсяги виробництва електроенергії вважають опосередкованим показником не тільки рівня економічного розвитку країни, але і якості життя населення.

Відбуваються зміни в географії виробництва та споживання електроенергії: скоротилася частка розвинених країн, зросла частка країн інших типів, у першу чергу азіатських (Китай, Індія, Південна Корея, Тайвань, Саудівська Аравія, Іран, Туреччина тощо). Так, тільки на Китай припадає понад 20% світового виробництва та споживання електроенергії, тоді як у 1973 р. цей показник становив лише 3%.

Зараз 65 % світового виробництва електроенергії припадає на першу десятку країн, серед яких виділяються Китай, США, Індія та Японія з явним переважанням Китаю і США . Країни першої десятки є і найбільшими споживачами. Суттєві обсяги продажу на зовнішньому ринку серед них мають Канада, Франція, Китай та Росія. США й Бразилія купують електроенергію в окремі роки. Німеччина є і значним експортером, і імпортером електроенергії.

Дуже низькі показники виробництва та споживання електроенергії мають найбідніші з країн, що розвиваються. Серед регіонів виділяється Африка на південь від Сахари та окремі острівні держави. Так, у Республіці Чад (Африка) виробляється 205 млн кВт • тод електроенергії на рік. Це приблизно в 15 разів менше, ніж на українському Дніпрогесі. Вражають відмінності між країнами у виробництві на одну особу: у Чаді — 16 кВт, в Україні — 3740 кВт, у Норвегії — 28400 кВт.

2. Зміни у структурі паливно-енергетичного балансу світу.

Залежно від використання окремих видів палива та їхньої частки в паливно-енергетичному балансі розрізняють вугільний, нафтогазовий і перехідний етапи.

Вугільний етап тривав із кінця XIX до середини XX ст. У цей період основним енергоносієм було вугілля, суттєву роль відігравали дрова.

Нафтогазовий етап розпочався із середини XX ст., коли у структурі паливно-енергетичного балансу почала швидко зростати частка нафти (понад 50%) як дешевого й ефективного палива. Більш повільно зростало використання природного газу — до 20 %. Частка вугілля зменшилася до третини.

* Джерело: https://www.cia.gov

За останні десятиліття потужності електроенергетики Китаю значно зросли. На початку 2017 р. до енергосистеми країни було підключено четвертий енергоблок атомної електростанції Янцзян. На цій АЕС використовуються реактори потужністю 1000 МВт, розроблені місцевими фахівцями на базі французького реактора.

Із 1980-х рр. триває перехідний етап. Його початок пов’язують зі зростанням ціни на нафту та поступовим зниженням її частки в паливно-енергетичному балансі до 30 %. Одночасно будуються атомні електростанції, зростає значення природного газу, стабілізується, а останнім часом збільшується частка вугілля, підвищується інтерес до відновлюваних джерел енергії, частка яких зараз становить 5%.

3. Відмінності у структурі виробництва електроенергії в країнах світу.

На сучасному етапі розвитку світового господарства 95 % електроенергії виробляється на електростанціях трьох типів: теплових, гідравлічних та атомних. Незважаючи на високу собівартість продукції, традиційно найбільше електроенергії виробляють ТЕС. Вони не потребують високих технологій, як АЕС, мають порівняно короткі терміни будівництва, не залежать від наявності річок, їхніх стоку та режиму, як ГЕС. Тому розміщення ТЕС у світі досить рівномірне: вони працюють у країнах різного типу.

Як паливо традиційно використовують вугілля, оскільки це дешева й досить поширена корисна копалина. Оскільки його транспортування на значні відстані невигідне, потужні електростанції будують у районах видобутку палива. Країни світу, де переважна частина електроенергії виробляється на вугіллі (до 80%), — Китай  та Австралія. У Китаї також досить велика роль ГЕС (15%), а в Австралії — інших ТЕС (АЕС відсутні). У країнах, що входять до ЄС, у середньому частка вугілля як палива помітно менша — майже 29 %, але значно вищою є частка АЕС і відновлюваних та невичерпних джерел енергії. В окремих країнах ЄС частка вугілля вища за середній показник, серед них Німеччина й Польща. Із появою технологій, які дозволяють використовувати вугілля з більшою ефективністю й меншою шкодою для навколишнього середовища, частка цього палива може зрости .

Використанням природного газу, нафти й нафтопродуктів виділяються країни, які мають великі запаси цих видів палива (у тому числі багаті нафтодобувні країни). Теплові станції тут споруджують поблизу районів видобутку природного газу, уздовж ліній газопроводів і неподалік нафтопереробних заводів. Так, Саудівська Аравія майже 100% електроенергії отримує за рахунок спалювання природного газу (47%), нафти й нафтопродуктів (53%). У Росії на ці види палива припадає 50% (із явним переважанням природного газу). Важливим напрямком останніх десятиліть стало створення багатопаливних ТЕС, які поряд із вугіллям використовують інші види палива .

 Вугільна ТЕС у Німеччині. Країна має значні запаси кам'яного та бурого вугілля, тому багато ТЕС працюють на цих видах палива. Уряд країни постійно підвищує вимоги до їхньої екологічної безпеки. У 2013 р. в Німеччині ввели в експлуатацію найбільш ефективну й екологічно чисту вугільну електростанцію в Європі з коефіцієнтом корисної дії в 46%.

ГЕС виробляють найбільшу частку електроенергії в країнах, які мають значні ресурси енергії річок (Канада, Швеція, Норвегія, Нова Зеландія, Бразилія, Парагвай, Таджикистан, ДР Конго). Так, у Бразилії на ГЕС припадає 80% виробленої електроенергії. Бразилія та Парагвай спільно побудували потужну гідроелектростанцію «Ітайпу» на річці Парана. Тривалий час вона була найбільшою у світі. За рік «Ітайпу» виробляє до 98,6 млрд кВттод електроенергії (більше, ніж усі електростанції Казахстану або Бельгії), забезпечуючи на 90% потреби Парагваю та на 16% — Бразилії. У 2010 р. лідером за потужністю стала китайська ГЕС «Сан-Ся» («Три ущелини») . Її побудували в середній течії найповноводнішої річки Азії — Янцзи. Запроектованого річного виробництва в 100 млрд кВт • тод уперше було досягнуто у 2012 р.

АЕС найбільше поширені в розвинених і середньорозвинених країнах, оскільки для їх проектування та будівництва необхідні високі технології, складне обладнання й значні фінансові ресурси. За часткою АЕС у виробництві електроенергії у світі є одноособовий лідер — Франція (77%). Значною є частка АЕС у виробництві електроенергії у Словаччині, Угорщині, Бельгії, Україні.

 Структура використання енергоресурсів для виробництва електроенергії в країнах світу.

Після аварії на Чорнобильській АЕС та АЕС «Фукусіма-1» у Японії уряди окремих країн оголосили про поступову відмову від ядерної енергетики, серед них Німеччина, Швейцарія, Японія . Натомість у деяких інших країнах (наприклад Польщі, Туреччині, ОАЕ) планується будівництво нових АЕС.

Недоліки існуючих типів електростанцій та вичерпність паливних ресурсів змушують шукати нові джерела отримання електроенергії. Особливо активно такі роботи ведуть високорозвинені та великі середньорозвинені країни. Надії людства найбільше пов’язані з енергією вітру, Сонця, гарячих (геотермальних) вод надр Землі, припливів.

Починаючи із 1980-х рр. енергетика, побудована на використанні відновлюваних і невичерпних джерел, розвивається дуже високими темпами (за винятком гідроенергетики). Тільки із 2000 до 2014 р. виробничі потужності електростанцій зросли в 10 разів, а їхня частка в загальному виробництві перевищила 4 %.

Із невичерпних джерел найбільше електроенергії виробляють ВЕС — до 3% від загального обсягу. Вони працюють у 85 країнах світу в районах із постійними вітрами. Особливих успіхів досягли окремі країни ЄС: у Данії ВЕС виробляють понад 40% усієї електроенергії, у Португалії — 27%, в Іспанії — 20%. До недоліків вітрових електростанцій належать мала потужність, залежність від вітру, великі площі, постійні шум і вібрація.

Сонячні електростанції (СЕС) найдоцільніше будувати в районах із великим періодом сонячного світла, наприклад у тропічних пустелях. Дослідно-промислові СЕС працюють у США, Іспанії, Ізраїлі, Чилі та інших країнах. Найбільша у світі станція баштового типу «Айванпа» розташована в пустелі Мохаве (США).

ГЕС «Сан-Ся» (Китай). Довжина греблі ГЕС становить 2309 м, висота — 185 м, тому іноді її навіть порівнюють із Великою Китайською стіною. Будівництво ГЕС тривало понад 15 років. Зараз вона не тільки виробляє електроенергію, а й використовується для регулювання річкового стоку, зрошення та водозабезпечення.

 АЕС «Касівадзакі-Каріва» (Японія) — найпотужніша атомна електростанція у світі. Японія не має значних ресурсів паливних корисних копалин, тому велику роль у її господарстві відіграє атомна енергетика. Більшість АЕС країни розташовані на узбережжі, де залишається велика ймовірність землетрусів і цунамі.

Використання геотермальної енергії ґрунтується на енергії надр Землі. Вони найбільш доступні в сейсмічно активних районах. Тому геотермальні гідроелектростанції (ГеоГЕС) діють у США, Японії, Ісландії, Італії, Росії, Мексиці, Новій Зеландії, Філіппінах. На відміну від сонячної або вітрової енергії, використання геотермальної енергії не залежить від стану природи, пори року або часу доби.

Енергію припливів можна використовувати в районах, де припливна хвиля має велику висоту. Важливі умови — достатній рівень розвитку науки й техніки, наявність фінансових ресурсів (будівництво припливних електростанцій (ПЕС) вимагає значних коштів). На сьогодні у світі працюють дві великі промислові ПЕС — Сіхвінська (Південна Корея) та «Ля Ране» (Франція).

Слід зазначити, що до відновлюваних джерел належать біомаса та біопаливо. У першому випадку для виробництва електроенергії або тепла використовують солому, стрижні качанів кукурудзи, лушпиння; у другому — відходи деревини, рослинництва, тваринництва, а останнім часом і водорості. Значна кількість установок із виробництва біогазу працює в Китаї та Індії (мал. 6).

Електроенергетичні потужності у світі на основі альтернативних (відновлюваних та невичерпних) джерел енергії (без урахування ГЕС) у 2000—2013 рр.

Домашнє завдання:

1.Опрацюйте п. 20 вашого підручника та мою для вас підбірку.

2. Побудуйте діаграми на основі даних про виробництво електроенергії на електростанціях різних типів в Україні, Німеччині, Франції, Польщі, країнах ЄС та світу (за матеріалами підручника та додаткових джерел).

3. Проаналізуйте відмінності між окремими країнами, країнами ЄС та світу в цілому у виробництві електроенергії на електростанціях різних типів.

4. Поясніть значення та чинники розміщення окремих типів електростанцій у розглянутих країнах.