Добрий день.
Сбогодні 19 вересня 2022 року.
Запрошую на урок географії учнів 6, 7, 8, 11 класів.
Геогаріфя 6 клас
Тема:Сучасні географічні дослідження.
Перегляньте:
:
Географічні дослідження тривали протягом ХХ ст. та продовжуються в наш час. Тепер вони набули міжнародного значення та мають регулярний характер. Основними об’єктами вивчення Землі у ХХ ст. стали частини планети з екстремальними природними умовами: Арктика, Антарктида та Світовий океан.
Дослідження Арктики. Арктикою (з грецької – північний) називають північну приполярну область нашої планети з вкрай суворими умовами природи. Тут навіть влітку температура повітря ледь сягає 0ОС, а в зимові місяці тягнеться полярна ніч. Що, здавалося б, приваблювало мандрівників у ці негостинні природні умови. Заповітною мрією багатьох з них була точка Північного полюсу нашої планети. Тривалий час існувала помилкова думка про те, що біля полюсу води океану вільні від криги, тому можна прокласти крізь них шлях з Європи до Китаю та Індії.
Існувало багато спроб досягти заповітної точки, використовуючи різні засоби пересування. Ще у кінці ХІХ ст. (1879-81 рр.) американський полярний дослідник Джордж Де-Лонг намагався дістатися Північного полюсу на яхті “Жаннетта”. Після загибелі судна капітан з частиною екіпажа досяг гирла річки Лена, де загинув від голоду.
Перше значне просування в бік Північного полюсу здійснив у 1893-96 рр. норвезький полярник Фрітьоф Нансен. Його план здавався фантастичним: побудувати корабель, провести його у холодні води Арктики, дати йому вмерзнути в кригу й дрейфувати з нею. Коли вмерзлий корабель наблизиться до точки полюсу, пропонувалося дійти до нього пішки, залишивши судно. Таким кораблем став “Фрам”, який затиснутий у крижане поле, дрейфував півтора роки. Так виникла ідея про можливості дослідження Арктики з дрейфуючих крижин. Коли судно опинилося найближче до Північного полюсу, Нансен та один з моряків залишили “Фрам” й на собачих запрягах попрямував до точки своєї мети. Дорога була важкою, не вистачало їжі: люди харчувалися м’ясом тюленів та білих ведмедів. Не досягнувши полюсу, мандрівники були змушені повернути назад. Зимівлю вони провели на безлюдних островах у хижі, виритій у снігу, а навесні повернулися додому. Успішно повернувся й корабель “Фрам”. Нині він став експонатом у музеї в Осло – столиці Норвегії.
Через рік після повернення Нансена ще одну спробу дістатися Північного полюсу здійснив шведський інженер Соломон Андре. Для цього він створив повітряну кулю “Орел”, на якій разом з двома супутниками вирушив у путь. Куля під оплески численних глядачів піднялася у повітря, але сильний вітер обірвав канати керування й мандрівників некеровано понесло вітром. Через два дні підстрелили поштового голуба з запискою з борту “Орла”, про те, що у екіпажа все нормально. А потім тридцять років ніяких новин. Лише у 1930 р. були знайдені тіла загиблих й журнал експедиції, з якого стало відомо, що політ тривав три дні.
Нарешті, досягти полюсу вічних сподівань вдалося 6 квітня 1909 року колишньому офіцеру військово-морського флоту США Роберту Пірі, який марив ідею дістатися цієї точки й витратив на це 23 роки свого життя, здійснивши попередньо п’ять невдалих спроб. Його санний загін налічував 24 людини на 19-ти нартах, запряжених 133-а собаками. Через 37 діб від початку подорожі Пірі та 5 його супутників дісталися до заповітної цілі та пробули на полюсі 30 годин. “Немає тепер навколо мене півночі, сходу та заходу, у всіх напрямках – південь”, – записав Роберт Пірі у своєму щоденнику. Але після повернення мандрівника чекало розчарування. Американський лікар та мандрівник Фредерік Кук повідомляв, що ще роком раніше, ніж Пірі, він з двома ескімосами побував на Північному полюсі. Після великого скандалу була створена спеціальна комісія при американському сенаті, яка віддала пріоритет Робертові Пірі.
Вперше в історії мореплавства точки Північного полюсу досяг російський криголам “Арктика” у 1977 році. На полюсі він пробув 4 години.
Освоєння Арктики мало велике значення для прокладання Північного Морського шляху, який з’єднав європейські до далекосхідні морські порти Росії: від Мурманська до Владивостока. Вперше він був пройдений кораблем “Вега” у другій половині ХІХ ст. шведською експедицією Нільса Норденшельда з зупинкою на зимівлю по дорозі. В одну навігацію це вдалося зробити у 1932 році російським мореплавцям на чолі з Отто Шмідтом на судні “Сибіряков”. Через рік Шмідт здійснив спробу ще раз подолати Північний морських шлях на пароплаві “Челюскін”, проте невдало. Корабель був роздавлений кригою у Чукоцькому морі, а члени експедиції врятовані льотчиками.
З 30-х рр. ХХ ст., використовуючи досвід дрейфу судна “Фрам”, почалося вивчення Арктики з полярних обсерваторій, які працювали на дрейфуючих крижинах. Їх метою було стежити за погодою та станом криги на Північному Морському шляху. Перша з них – “Північний Полюс-1” – почала працювати у 1937 році. Повітряну експедицію по організації обсерваторії очолював Отто Шмідт, а роботу самої станції на крижині Іван Папанін, автор книжок “Життя на крижині” (1938) та “Лід і полум'я” (1977). Станції “Північний Полюс” продовжували свою роботу до 90-х рр. ХХ ст.
Вивчення Антарктиди. Після відкриття Антарктиди почалися спроби проникнути вглиб материка. В кінці ХІХ ст. тут провели першу зимівлю норвезькі вчені, перебуваючи в Антарктиді близько року. Першу спробу дійти до Південного полюсу планети, який знаходиться в Антарктиді, здійснив англійський полярник Роберт Скотт у 1902 році, яка закінчилася вона безрезультатно.
Свою спробу мужній англієць повторив через дев’ять років. Тоді про наміри підкорити Південний полюс заявили також американець Роберт Пірі та норвежець Руаль Амундсен. Перший так і не зібрав потрібних для експедиції коштів, Амундсен же став конкурентом Скотту. Стало відомо, що свою базу норвежці влаштували на березі Антарктиди всього в кількох кілометрах від англійської. Відлік часу пішов. Хто ж буде першим? У Амундсена було 4 пари саней та 120 собак, у Скотта – 3 мототягачі, 19 маньчжурських поні та 35 собак. 19 жовтня 1911 року в дорогу рушили норвежці, 2 листопада – англійці. Скотт планував пройти від берега до точки полюсу й назад близько 3 тис. кілометрів, витративши на все 145 діб. Амундсену на це знадобилося всього 99 днів.
Експедиція Руаля Амундсена досягла точки Південного полюсу першою – 14 грудня 1911 року. Тут вона встановила намет та норвезький прапор. У наметі Амундсен залишив символічного листа норвезькому королю з коротким звітом про похід та коротке послання супернику Роберту Скотту з проханням передати листа королю. Через 40 днів норвезька експедиція успішно повернулася на узбережжя. Інакше склалася доля англійців. 17 січня 1912 року вони підійшли до норвезького намету на Південному полюсі, спізнившись на місяць. “Норвежці нас випередили... Жахливе розчарування!” – заніс Скотт у свій щоденник. Поставивши поряд з норвезьким англійський прапор, мандрівники рушили у зворотній путь. Йшли по 10-12 годин на добу. Насувалася антарктична зима, морози сягали 30-40ОС. Роберт Скотт щодня ретельно робив записи у щоденнику. Мете сильна пурга, немає продовольства і палива. Останній запис датовано 29 березня 1912 року. А через вісім місяців рятувальний загін знайшов занесений снігом намет та замерзлі тіла мандрівників. Їх тут і поховали серед антарктичної криги.
З другої половини ХХ ст. почалися регулярні дослідження Антарктиди на полярних станціях, яких нині тут працює понад 40. Вони належать 20-м країнам світу. З 1996 року Україна також стала антарктичною державою. Великою Британією їй було передано станцію, яка одержала назву “Академік Вернадський” на честь видатного природознавця й мислителя, першого президента Академії наук України. В 1959 році була укладена міжнародна угода про Антарктиду, за якою на материку заборонена будь-яка господарська діяльність та випробовування зброї. Нині тут працюють лише вчені з багатьох країн світу, займаючись вивченням природи цього унікального й суворого материка.
Виміри глибин Світового океану розпочали ще у середині ХІХ ст., коли з британського судна “Еребус” по дорозі в Антарктиду опускали на дно канат з вагою. З 1927 р. для визначення глибин почали застосовувати спеціальний прилад – ехолот, яким визначають час між поданням звукового сигналу та прийомом від нього відлуння. Так одержують шлях, що пройшов звук, тобто відстань до дна. Вперше прилад використало німецьке судно “Метеор” для промірів глибин у південній частині Атлантичного океану. У 1958 р., вимірюючи глибини Тихого океану, російське судно “Вітязь” відкрило найглибшу западину світу – Маріанський жолоб – 11022 м! А вже через два роки на його дно опустився батискаф “Трієст”, у якому перебували швейцарець Жак Піккар та американець Дональд Уолш. Занурення тривало 5 год., перебування на дні – 30 хв. За цей час вдалося виміряти температуру води (вона становила +2,4ОС) та тиск водної товщі (1100 атмосфер!).
Велике значення для вивчення природи Океану та його екологічних проблем мала діяльність французького океанографа Жака Ів Кусто (1910–1997), засновника підводних досліджень й кінозйомок, а також підводних домів та апарату “пірнаюче блюдце”. З 1959 р. він керував дослідницькими роботами на судні “Каліпсо”, з 1985 р. – на кораблі “Алкіона”. Кусто є автором книжок та кінофільмів про морські глибини. Значної уваги екологічному стану Океану приділяв норвезький учений Тур Хейєрдал (1914–2002). У 1947 р. на плоту “Кон-Тікі” він подолав Тихий океан, у 1969-79 рр. на папірусному човні “Ра” – Атлантичний океан, у 1977-78 рр. на очеретяному човні “Тігріс” – Індійський.
Освоєння Світового океану триває. На його дні ведуться пошуки корисних копалин, вивчаються властивості вод, погодних явищ над Океаном, морські рослини й тварини.
Українські вчені-географи. Великий внесок у розвиток географічної науки у ХХ ст. внесли вітчизняні вчені. Одним з них був академік Степан Рудницький (1877-1938), видатний український географ. Він працював у Відні, Празі, Харкові. Відомі його роботи з географії України. Великої уваги приділяв Рудницький створенню української географічної термінології. За це був репресований. Реабілітований посмертно. Вивченню льодовикових періодів, які в минулі часи охоплювали Європу, та їх впливу на сучасну природу присвятив життя український геолог, академік Павло Тутковський (1858-1930). Питаннями населення й розвитку промисловості України та Польщі, внутрішньої та зовнішньої торгівлі займався український економіст й статистик, академік Костянтин Воблий (1876-1947). Пильно досліджував проблеми охорони природи та вивчав рельєф нашої держави доктор географічних наук, професор Каленик Геренчук (1904-1984).
Погляд з Космосу. З другої половини ХХ ст. людина почала вивчали нашу планету з Космосу. Спершу на службу географам були поставлені штучні супутники Землі, а згодом й пілотовані польоти. Польоти в Космос відкрили нову сторінку у вивченні Землі. Завдяки ним складені детальні географічні карти, прогнозується погода, вивчається дно Океану, ведуться пошуки корисних копалин, підтримується теле- і радіозв’язок. Космічна техніка розкрила таємниці виникнення магнітних бур, полярних сяйв, пересування материків і океанів. Виник новий напрям розвитку географічних досліджень – космічне землезнавство.
Домашнє завдання:
1. Опрацювати матеріал вашого підручника.
2. Продовжуємовести календар погоди.
3. Підготувати міні - повідомлення про одного з дослідників.
Геогаріфя 7 клас
Тема:Тектонічні структури: платформи та області складчастості. Закономірності поширення основних форм рельєфу на материках і в океанах.
Перегляньте:
Розуміння часу дуже відносна річ. С точки зору людини століття — це повний цикл життя, з точки зору розвитку Землі — це мить, зміни впродовж якої майже непомітні. Тому, щоб простежити геологічні зміни земної поверхні, доведеться оперувати мільйонами й мільярдами років. За особливостями гірських порід, умовами їх залягання, користуючись гіпотезою руху літосферних плит, учені навчилися розуміти закономірності змін зовнішнього вигляду планети протягом таких величезних відрізків часу. Минулого року ми знайомилися з ними, а зараз повторимо й узагальнимо ці знання.
Платформа — значна за площею, стійка, вирівняна ділянка земної кори. Поділяються на материкові та океанічні. Залежно від віку утворення — на давні (утворилися у докембрії, понад 1,5 млрд р.) та молоді (у палеозої).
Материкові платформи мають двоярусну будову: фундамент (зім’яті складки метаморфічних порід, пронизані магмою, розбиті розломами на блоки) + осадовий чохол. Ділянка платформи вкрита осадовим чохлом — плита (не плутати з літосферною плитою!), ділянка с незначним чохлом, або без нього — щит. Виділяють дев’ять великих давніх платформ, що є основами сучасних материків. Крайові частини літосферних плит під час зштовхування зминаються у складки, розриваються, пересуваються блоками за лініями розломів: ділянка материкової земної кори + ділянка материкової земної кори = гори; ділянка материкової земної кори + ділянка океанічної кори = гори, острівні дуги, жолоба; ділянка океанічної кори + ділянка океанічної кори = підводні гори.
Форми рельєфу виділять за розміром, будовою, походженням, історією розвитку тощо . Формування планетарних і у загальному вигляді основних форм рельєфу також пояснює теорія літосферних плит. Земна кора неоднорідна внаслідок тектонічних рухів впродовж історії Землі. Тектонічні рухи — сукупність горизонтальних та вертикальних рухів літосфери, що спричиняють розриви і складчастості земної кори.
Закономірності розповсюдження форм рельєфу Платформам відповідають рівнини (плитам — переважно низовини, або вирівняні височини, щитам — височини і плоскогір’я), складчастимструктурам — гори. Деякі складчасті структури більш ранніх горотворних етапів можуть зазнавати нового стискання або вертикальних рухів (зазнають омолодження) — утворюються складчасто-брилові, чи брилові гори.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацюйте матеріал з вашого підручника.
Детальніше ознайомтеся з кліматичною картою світу.
На к.к. нан. літосферні плити.
Геогаріфя 8 клас
Тема: ТОПОГРАФІЧНА КАРТА ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ
Перегляньте:
ТОПОГРАФІЧНА КАРТА. Топографічні карти - різновид загальногеографічних карт великого масштабу (1 : 200 000 і більше) . Спотворень на них майже немає. На топографічній карті всі складники земної поверхні показано однаково докладно: населені пункти, промислові та сільськогосподарські об’єкти, дороги, рельєф, водні об’єкти, рослинний покрив. Це дає змогу докладно уявляти місцевість й орієнтуватися на ній, точно вимірювати й обчислювати відстані, площі, напрямки, висоти точок.
Топографічні карти застосовують для проектування будівництва, вони незамінні у військовій справі й туризмі. їх елементами, як і звичайних карт, є картографічне зображення, легенда, допоміжне оснащення, математична основа, рамкове оформлення.
ОСОБЛИВОСТІ МАТЕМАТИЧНОЇ ОСНОВИ. В Україні топографічні карти складають у масштабах 1 : 200 000, 1 : 100 000, 1 : 50 000,1: 25 000, 1 : 10 000. В основі топографічних карт лежить так звана міжнародна мільйонна карта світу - оглядово-топографічна карта всієї земної поверхні, складена в масштабі 1 : 1 000 000. Під час створення такої карти застосували рівнокутну циліндричну проекцію, за якої спотворення форм і розмірів зображуваних об’єктів є незначними (мал. а). При цьому поверхню Землі відображають не цілком, а окремими смугами (зонами) завширшки 6° за довготою. Кожну смугу проектують на бокову поверхню уявного циліндра, що дотикається до земної поверхні вздовж середнього меридіана зони. «Повертаючи» циліндр навколо земної осі Р1Р2, 6-градусні зони проектують послідовно одну за одною. Потім поверхню циліндра розгортають у площину. Спроектовані зони дотикатимуться лише в одній точці - на екваторі (мал.б). А якщо їх скласти між собою, то вони утворять майже кулясту фігуру.
Топографічні карти всієї земної поверхні або лише її частини, наприклад території України, будуть дуже громіздкими: в масштабі 1 : 1 000 000 її довжина становитиме 132 см, ширина - 90 см, а в масштабі 1 : 100 000 - відповідно 13,2 м і 9 м. Це ускладнило б користування нею. Ось чому зображення земної поверхні для відтворення на топографічних картах прийнято представляти на окремих фрагментах-аркушах. Звідси і назва - багатоаркушеві топокарти. Аркуш однієї мільйонної карти отримують шляхом розграфлення земної кулі меридіанами на 6-градусні колони (зони) і паралелями на 4-градусні ряди . Отже, кожен аркуш карти масштабу 1 : 1000000 має вигляд трапеції розміром 4° за широтою й 6° за довготою. Ряди і колони позначають відповідно латинськими літерами та арабськими цифрами. Наприклад, аркуш мільйонної карти, на якому зображено Київ, матиме позначення М-36.Для створення карти масштабу 1 : 100 000 трапецію мільйонної карти поділяють меридіанами й паралелями на 144 менші трапеції. Аркуші карт кожного наступного масштабу (1: 50 000, 1 : 25 000 і 1 : 10 000) отримують шляхом поділу карт кожного попереднього масштабу на 4 менші трапеції.
Таким чином, на всіх аркушах топографічних карт рамка має вигляд трапеції. Верхньою (північною) і нижньою (південною) сторонами рамки є паралелі, а бічними (західною й східною) - меридіани. На вершинах кутів рамки наведено значення цих паралелей і меридіанів, тобто широта і довгота.
Математична основа топографічних карт передбачає наявність не тільки градусної, а й прямокутної (кілометрової) сітки. Якщо градусна сітка уможливлює визначення географічних координат об’єкта у градусах, то прямокутна - прямокутних координат цього об’єкта в кілометрах.
Сучасні топографічні карти, як і інші, створюються переважно в електронному вигляді.Для створення карти масштабу 1 : 100 000 трапецію мільйонної карти поділяють меридіанами й паралелями на 144 менші трапеції. Аркуші карт кожного наступного масштабу (1: 50 000, 1 : 25 000 і 1 : 10 000) отримують шляхом поділу карт кожного попереднього масштабу на 4 менші трапеції.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ:
• Топографічні карти - це загальногеографічні карти великого масштабу (1 : 200 000 і більше).
• Топографічні карти створюють у рівнокутній циліндричній проекції, що має незначні спотворення форм і розмірів зображуваних об’єктів.
• За градусною сіткою топографічної карти можна з великою точністю визначити географічні координати об’єкта; за прямокутною кілометровою сіткою - прямокутні координати точки.
Домашнє завдання:
1. Опрацювати матеріал вашого підручника.
2.Дати відповіді на наступні запитання:
1. Чим різняться між собою топографічна і фізична карти України в атласі?
2. Чому топографічні карти називають багатоаркушевими?
3. З’ясуйте, в яких рядах і колонах (зонах) згідно з міжнародною схемою розграфлення земної кулі розташована територія України.
Геогаріфя 11 клас
Тема: Топографічна карта, її складові та використання.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1
Тема. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) і прямокутних координат окремих точок, географічних та магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки.
Мета. Закріпити знання про топографічні карти, методи та способи вимірювань для отримання інформації про об’єкти топографічної карти; розвивати вміння визначати координати точок (географічні та прямокутні), аналізувати «вертикальні» координати точок (абсолютні та відносні висоти точок), розглянути падіння річки як приклад визначення відносної висоти точок витоку та гирла (за урізами води).
Алгоритм визначення географічних координат на топографічній карті :
I. Визначення географічної широти (φ):
1. Паралелями на топографічній карті слугують верхня та нижня рамки карти.
2. Значення цих паралелей підписано в чотирьох кутах карти. Наприклад, нижня рамка - паралель 54°36'00"; верхня рамка - 54°39'50". Відповідно вся карта вміщена в 3'50" широти.
3. Відстань між паралелями розбита на мінутні поділки, що проведені по бічних рамках карти. Для зручності - мінутні поділки позначено білими та чорними відрізками, що чергуються.
4. Кожна мінутна поділка розбита п’ятьма крапками. Відстань між крапками становить 10 секунд. Відповідно перша крапка мінути - це 10", друга - 20" і так далі до кінця мінути.
5. Для визначення широти точки відкладаємо від неї перпендикуляр до найближчої бічної рамки карти.
6. Рухаючись від значення паралелі нижньої (або залежно від розташування точки, верхньої) рамки карти, визначаємо градуси (усі точки матимуть 54°) та мінути (у цьому прикладі або 36' до 39') широти точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками вкаже на значення секунд широти. Наприклад, у наведених умовних межах карти точка може мати широту: φ = 54°37’40".
II. Визначення географічної довготи (λ):
1. Меридіанами на топографічній карті слугують бічні рамки карти.
2. Значення меридіанів підписані в кутах карти. Наприклад, західний меридіан матиме довготу 18°03'20", а східний - 18°08'00". Отже, уся карта вміщуватиметься в 04'40" довготи.
3. Відстань між меридіанами розбита на мінутні поділки, що проведені по верхній та нижній рамках карти (чергуються «біла - чорна» і розбиті крапками на 10-секундні відтинки).
4. Для визначення довготи точки відкладаємо від неї перпендикуляр до верхньої або нижньої рамки карти (залежно від того, до якої рамки ближче провести перпендикуляр).
5. Рухаючись від значення найближчого підписаного меридіана (бічної рамки карти), визначаємо градуси (усі точки матимуть 18°) та мінути (у цьому прикладі від 03' до 08') довготи точки. Розташування перпендикуляра між 10-секундними крапками мінути вкаже на значення секунд довготи. Наприклад, довгота точки в межах цієї карти може бути: λ = 18°06'00".
Алгоритм визначення прямокутних координат на топографічній карті (мал. 5):
I. Визначення координати X:
1. Координата X вказує відстань точки в метрах до екватора.
2. Значення кожної горизонтальної лінії квадратів X підписано вздовж бічних рамок карти, біля нижньої сторони. Наприклад, 6065, 6066, 6067, 6068 і т. д. Проте для зручності перші дві цифри номера лінії X квадратів (у цьому прикладі 60) у межах карти пишуть дрібним шрифтом і позначають один або декілька разів, а великим шрифтом пишуть третю та четверту цифру.
3. Перші чотири цифри координати X - це номер горизонтальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати X вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр від точки до нижньої сторони квадрата; вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її в метрах. Отже, координата Х у межах цього прикладу умовно матиме значення Х = 6065550.
II. Визначення координати Υ:
1. Координата Υ вказує першою цифрою номер шестиградусної зони, а шість останніх - це відстань у метрах від осьового (серединного) меридіана зони до точки.
2. Вертикальні лінії квадратів відповідають Υ. їхнє значення підписане вздовж верхньої та нижньої рамок карти біля лівого боку лінії квадратів. Наприклад, 4310, 4311, 4312, 4313, 4314 і т. д. Аналогічно для зручності перші дві цифри координати Υ не дублюють, а записують дрібним шрифтом один або декілька разів біля верхньої та нижньої рамки карти (у цьому прикладі - цифра 43). Третю і четверту цифри номера лінії квадратів записують великим шрифтом.
3. Отже, перші чотири цифри координати Υ - це номер вертикальної лінії квадрата точки. Три останні цифри координати Υ вказують на розташування точки в межах самого квадрата. Для їх визначення відкладаємо перпендикуляр до лівої сторони квадрата, вимірюємо цю відстань лінійкою і за масштабом карти визначаємо її у метрах. Отже, координата Υ у межах цього прикладу матиме значення Υ = 4311535.
Перегляньте:
1. Опрацюйте матеріал вашого підручника.
2. Виконайте та надішлять на перевірку пр.р. №1.
Немає коментарів:
Дописати коментар