Добрий день.
Сьогодні 16 вересня 2022 року.
Запрошую на урок географії учнів 7 та 10 класів.
Географія 7 клас
Тема: Походження материків та океанічних западин. Геологічні ери та епохи горотворення.
Давним-давно, чотири з половиною мільярди років тому, новоспечена Земля була гарячою і покритою «дірками» — слідами внутрішніх і зовнішніх вибухових процесів. На її поверхні не було виразних материкових підняттів і океанських западин. Тоді ж на Землі не було ні води, ні сучасної нам атмосфери і, звичайно, не було життя. Як стався розподіл підняттів і западин на земній поверхні? Як утворилися сучасні материки та океани? Чи випадковим є розподіл поверхні Землі на суходіл та океанічний простір? Відповіді на ці питання вчені шукають уже багато століть. Запровадження сучасних методів дослідження відкриває дедалі більше земних таємниць. Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся, як географічна наука пояснює формування сучасного вигляду Землі.
Розрізняють два основні типи земної кори: материкову та океанічну. Материкова земна кора складається з трьох шарів: осадового, гранітного і базальтового. Потужність континентальної кори становить від 25 до 80 км. Океанічна земна кора має значно меншу потужність (2–10 км) та складається з двох шарів: осадового та базальтового. Земна кора разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери утворює тверду оболонку Землі — літосферу.
Більшість учених уважають, що спочатку на нашій планеті з’явилася кора океанічного типу. Під впливом процесів усередині Землі та активних мантійних рухів на поверхні планети почали накопичуватися найбільш легкі речовини у вигляді своєрідних ос тровів — масивів. Унаслідок малої питомої ваги та значної потужності вони височіли над тонкою кіркою важкого мантійного матеріалу. Ці виступи й були прабатьками сучасних материків.
З курсу географії 6 класу ви знаєте, що земна кора неоднорідна та складається з величезних блоків — літосферних плит, які переміщуються астеносферою. Внаслідок рухів літосферних плит у горизонтальному напрямі в одних місцях земної кори відбувається їх зіткнення, в інших — розходження. На межах літосферних плит виникають серединно-океанічні хребти, глибоководні жолоби, тріщини, відбуваються процеси гороутворення.
Завдання. За картою «Будова земної кори» назвіть найбільші літосферні плити. Установіть, які плити переміщуються з найбільшою швидкістю.
Разом із літосферними плитами переміщуються й материки. Першим гіпотезу дрейфу материків висловив 1912 року німецький учений Альфред Вегенер.
Космічні спостереження доводять, що дрейф континентів продовжується й у наші часи. Гіпотеза Вегенера набула подальшого розвитку в теорії тектоніки плит, згідно з якою, великі блоки літосфери, повільно рухаючись астеносферою, несуть на собі материки та морське дно.
Учені дійшли висновку, що в місцях розриву та розтягування земної кори в серединно-океанічних хребтах утворюється нова океанічна кора, яка поступово розповзається по обидва боки від глибинного розлому, що її «народив». На дні океану ніби працює гігантський конвеєр: він переносить молоді блоки літосферних плит від місця їх зародження до континентальних окраїн океанів.
Швидкість руху маленька, а шлях довгий. Тому ці блоки сягають берега через 15–20 млн років. Пройшовши цей шлях, плита опускається в глибоководний жолоб і занурюється під континент у мантію, з якої вона утворилася в глибинних розломах серединно-океанічних хребтів.
Земна кора складається з літосферних плит, які перебувають у русі. Їх повільне, але постійне переміщення спричиняє зміни в розташуванні континентів.
Усю історію геологічного розвитку Землі учні поділяють на певні проміжки часу — ери: архейську (з грецької — ера найдавнішого життя), протерозойську (ера первинного життя), палеозойську (ера давнього життя), мезозойську (ера середнього життя) і кайнозойську (ера нового життя).
Поділ на ери не є випадковим. Закінчення однієї ери й початок наступної ознаменувалися істотними змінами вигляду Землі, змінами співвідношення суходолу й моря, інтенсивними процесами горотворення.
У геохронологічній таблиці ери зазначені відповідно до розташуванню земних шарів: пізніші — зверху, а найдавніші — унизу. Тому читати таблицю треба знизу — з архейської ери — і послідовно переходити до більш пізніх ер і періодів. Найдавніші ери — архейську та протерозойську — часто об’єднують та називають докембрієм. У цей час на Землі утворилася земна кора, сформувалися ядра прадавніх материків, відбувалася активна вулканічна діяльність. У подальшому відбувалися зміни в розвитку органічного світу, співвідношення суходолу та океану, кліматичних умов.
Також відрізки часу відносно спокійного розвитку земної кори чергувалися з епохами горотворення — періодами посилення тектонічних рухів, що спричиняли утворення гірських систем, вулканізму, землетрусів. У геологічній історії Землі учені виділяють декілька таких епох: байкальську, каледонську, герцинську, мезозойську, альпійську. Остання з них — альпійська — триває й зараз.
Ери — відрізки геологічного часу, які виділяють в історії геологічного розвитку Землі. Епохи горотворення — періоди активізації рухів та взаємодії літосферних плит.
Пропоную переглянути:
Географія 10 клас
Тема:Природні умови та ресурси Європи.Пр.р.№1.
Пропоную переглянути:
Тема: Інтеграційні та дезінтеграційні процеси у Європі.
Завдання:
1. Інтеграційні процеси, зумовлені потребою політичної та економічної інтеграції, знайшли своє вираження у: створенні Європейського обєднання вугілля та сталі (1951), Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариство з атомної енергії (1957), римським договором (1957) Маастрихтським договором, який став основою ЄС (1992/93).
Де були закладені три опори ЄС: 1) економічний і валютний союз, 2) спільна зовнішня політика та політика безпеки, 3) спільна політика в сфері внутрішніх справ та юстицій.
2. Першим імпульсом, який дав поштовх до загострення саме конфліктних ситуацій та дезінтеграційних тенденцій, став Лісабонський договір.
- сепаратиські рухи.
Немає коментарів:
Дописати коментар